– …Розумієте пане, природа закладає в людину талант, так само, як у непоказний на початку камінь діаманту, – неабияку цінність. Без гарної обробки кваліфікованого фахівця, він не блищатиме усіма кольорами райдуги й не продаватиметься на аукціонах за немалі грошенята. У звичайному житті людині, оброслій суцільними стереотипами, буває важко звільнити талант, а тим більше навчитися правильно користуватися своїм хистом.
– А чи можливо «відшліфувати» ну… наприклад, журналіста?
– Безумовно, пане! Безумовно! Тільки правильніше сказати, людину, в якій живе журналіст. Ну, от дивіться… Прокидаєтесь ви вранці, їдете на роботу в трамваї, сидите на інтернет-сайтах, спілкуєтесь з друзями про політику і таке інше, а в голові у цей час купа думок. Помічаєте усі проблеми і вади суспільства, що дратують вас, чи навпаки, радують. Здогадуєтесь про їх причиново-наслідкові зв’язки. І часто так хотіли б розказати про свої оригінальні думки іншим!
– Так-так! Таке зі мною часто буває. А ще присутнє бажання постійно дізнаватись про все першим.
– От це і є журналіст. І ви цілком можете стати практикуючим журналістом. Працювати чи-то в періодичному виданні, чи-то на телебаченні, а, можливо, і на радіо.
– Так це і є моя мрія!
– Та існує інший бік вашого сприйняття суспільства і бажання говорити на весь голос про його проблеми та вади. Не такий приємний бік. Ваші випадкові рефлексії, на жаль, нікому не цікаві. Одних лише здогадок про щось мало. Якщо ви вже вирішуєте сказати щось людям, то маєте точно знати і правильно викладати свої думки: правдиво, цікаво, доказово і фактично. До цих правил і тяжіє журналістика. Аби висловлювати думку треба правильно її побудувати. Ви знайомі з тим, як треба це робити, аби бути зрозумілим багатьом?
– Ні. Та я ніби й маю чудову ідею, та як починаю її викладати, думки плутаються, немає єдиної композиції, мова важка й незв’язна.
– Отже, вам не вистачає журналістської освіти. До речі, так поводяться майже половина початківців у журналістиці, студентів-першокурсників, які не розуміють, що вважати журналістикою в повній мірі. Хочуть говорити, впливати на думки тисяч і мільйонів, але не знають як. А керувати думками багатьох – це велика відповідальність. Початківці в журналістиці, я б сказав навіть ті, хто тільки-но взяв перо до рук, часто не розуміють, чому їх статті критикують.
Та це ще можна виправити. Після кількох навчально-виробничих практик, які студенти Університету кожного року проходять чи-то у газетах, чи-то на телебаченні, думки самі набуватимуть у голові потрібного змісту, а рука швидко і точно писатиме тексти. Поєднуючи навчання з практикою, ви скоро навчитесь усьому, що необхідне у нашій професії.
Скажу я вам, що головне – бути уважним до навколишнього світу, мати бажання розгадувати таємниці і доносити правду до всього суспільства. Тобто, у вас живе журналіст. А нестача правильних слів у тексті це справа, якій можна навчитись, багато читаючи. Чи побудові вашої майбутньої відео-роботи, навчать досвідчені режисери. Ваші думки – як бульбашки в пляшці шампанського. Із закритим корком, вони ніколи не вийдуть назовні.
– Що ж робити?
– Струснути пляшку, корок вилетить і дасть шлях шипучому напою.
– Значить, корок мій у незнанні. Аби намалювати гарну картину, треба навчитися змішувати фарби, аби вийшов колір, найбільш наближений до реальності.
– Безумовно, до того, як створились вищі школи журналістів, перша з них відкрилась у Берліні в дев’ятисотих роках минулого століття, а що стосується нашого рідного Харкова, то вона відкрилась в університеті Каразіна – у 1947 році, ніхто не навчав цій професії. Але в пореволюційні роки були ті, хто творив журналістику не маючи за спиною спеціальної освіти. І творили її доволі якісно. Згадаймо такі імена, як Сергій Єфремов чи Михайло Кольцов. Вони були блискучими аналітиками та публіцистами. Але це були одиниці. Такі собі вундеркінди, як я називаю таких людей. Вони багато читали, захоплювалися мистецтвом, спостерігали за суспільним життям. Тому, певно, й уміли писати глибокі тексти.
– Чому ж тоді сьогодні все не так.
– Бо час змінюється. Життя прискорюється. У ньому кожного дня, кожної хвилини з’являється щось нове. За всім необхідно встигати. Велика конкуренція. Більше видань і телевізійних каналів у містах, країнах і всьому світі. Був час, коли люди кидалися від страху під столи, побачивши «Прибуття потягу» братів Люм’єрів. Для них кіно було дикою річчю. Зараз за допомогою технічного прогресу ми самі можемо відчувати себе частинами 3Д фільмів, наприклад. Те ж саме і з журналістикою. Змінюються жанри, методики, принципи. Необхідно знати про всі з них, аби раптово не опинитися в незручному становищі…
– …тобто, це як?
– Працюєте ви в якомусь ЗМІ, наприклад. Працюєте кореспондентом видання довго, пишете одноманітні статті. Потім вирішуєте піти на іншу роботу. Приходите в іншу редакцію газети, на канал чи радіо, а там отримуєте нове завдання, зовсім до того не відоме. Пропонують Вам стати редактором. Що з цим робити, з чого починати і чим закінчити? Як організовувати роботу штабу тощо? І це я привів лише один приклад. Подібні проблеми, коли ви зіштовхнетесь з новою для Вас роботою, можуть виникнути завжди. А провчившись п’ять років в університеті, ви вже знатимете хоча б ази цієї справи. Згадаєте їх і вміло використаєте на практиці. З університету ви вийдете підготовленим.
– Значить, принцип – опинитися в потрібному місці в потрібний час у цій професії не зовсім спрацьовує? Можна опинитися в потрібний час в потрібному місці, але тим не скористатись через нестачу знань? Аби отримати хороший результат, треба показати все на що здатний.
– Та ще, крім профільних знань, в університеті отримаєте хорошу філологічну базу, вивчите мови, прочитаєте величезну кількість художньої літератури. Одним словом, будете дійсно освіченою та культурною людиною, що немаловажно у професії журналіста. Ви повинні знати потроху про все. Аби в своїх текстах могли завжди привести вдале порівняння, послатись на цитати відомих людей і багато-багато іншого.
– Я буду пам’ятати, що, яким би діамантом не була людина, а без гарненької обробки великої цінності для суспільства вона не нестиме. Інформація одна з таких цінностей. Дійсно якісною її може зробити лише освічений і мудрий журналіст.
Олена Павличенко