29 листопада 2011 року студенти спеціальності «Журналістика» і викладачі кафедри журналістики зустрілися з власником і директором інформаційного агентства «МедіаПорт», заслуженим журналістом України Зурабом Аласанія.
– Мене попередили, – сказав він, – що в аудиторії будуть не просто студенти, а магістри. «Готуйся добре», – сказали мені. Я готувався серйозно Тому лекція буде розумна, можливо, хтось чогось не зрозуміє… Тоді запитуйте.
Лекція відбувалася не традиційно, а за прийомом інверсії. Лектор відповів на запитання спочатку, спровокувавши аудиторію їх ставити собі. Студенти не забарилися.
– Де брати теми для висвітлення? – запитали вони.
– Теми лежать під ногами і носяться в повітрі навколо вас. Для того, щоб їх знайти, ви повинні бути розковані, уміти гарно говорити, зачіпати людей на вулицях, уміти знайти сміливість з ними заговорити. Перше вміння журналіста – уміння говорити. Друге уміння – слухати. Їх треба чергувати. Журналіст, який лише говорить, нічого не почує. А журналіст, який лише слухає, ніколи за знайде потрібного співбесідника. Шукайте теми у книжках, які читаєте, у рідних і близьких, з якими спілкуєтеся щодня. Немає ніякого забороненого прийому, усі засоби хороші. Важливий результат. У кожній редакції тече потік тем. Вам скажуть, про що писати. Але тоді ви ще не журналіст. От коли ви самі завалюєте редактора темами, ні за ким не йдете, а примушуєте йти за собою, тоді ви вже журналіст.
– Як брати інтерв’ю?
– Усе залежить він вас. Журналісти – це поверхові метелики. Сьогодні пишуть про одне, завтра – про інше. Інтерв’ю – єдиний спосіб зібрати кваліфіковану, професійну інформацію. Перше правило – максимально готуйтесь, здобудьте якомога ґрунтовнішу інформацію з проблеми. Друге правило – переконайте себе в тому, що це цікаво для вас. Тоді ви зможете розповісти про це цікаво для інших. З більшістю співбесідників ви будете здалека підступати до теми. Першу годину ви говоритимете про погоду, другу – про родину й біографію свого героя. І лише третю годину – про проблему, заради якої прийшли. Ви не повинні поспішати, демонструвати, що співбесідник не ваша мета, а знаряддя здобування інформації. Ви повинні переконати його, що він для вас – усе; і тоді ви його не зупините й після закінчення третьої години, коли необхідна інформація здобута. Він вам наговорить матеріалу на десять інтерв’ю. Це правило не поширюється на три категорії співбесідників: політиків, проповідників і вчителів. Це професійні мовці, агітатори, вони не соромляться говорити, їх не зупиниш.
– Чи корисна спеціалізація журналіста?
– На Заході існує правило: 1 журналіст – 1 біт або 1 журналіст – 10 бітів. Спеціалізація корисна, журналіст у процесі висвітлення кола тем вибудовує стосунки з інформаторами, створює для себе їх мережу. Але завтра його інформатор, який йому десять років давав доступ до важливої інформації, сам став предметом викриття, скандалу. Тут для журналіста постає питання: як бути? Писати правду про свого професійного помічника, товариша? Тому на Заході існує ротація бітів. У Німеччині немає журналістської освіти. Журналістом може бути будь-яка особа з вищою освітою. Якщо вона хоче стати журналістом її беруть у редакцію на стажування. Скільки би ви думали воно триває? Чотири роки. За цей час робота стажера не оплачується. Він мусить пройти це випробування. За цей час його навчають ремеслу.
– Як розв’язується конфлікт інтересів у редакції?
– Дуже просто. Попрацювавши в редакції два місяці, ви зрозумієте, чи ви на місці, чи вас задовольняє професійний рівень і моральний клімат. Зрозуміло: газета належить комусь, їй потрібні пропагандисти, а не новинарні генерали. Якщо політика газети вас не влаштовує, то йдіть з неї. Чимшвидше. З цим не можна відкладати. Тут не може бути компромісу. Шукайте іншу газету, іншу редакцію. І так доти, поки ви не опинитеся на своєму місці, в нормальних для себе умовах. Треба мати силу волі порвати. Не у всіх це виходить. Народжуються сумніви: і зарплата непогана, і родина, яку треба забезпечувати, і щось інше. Повірте: не можна стояти в багні, думаючи: та воно ж тільки по коліна, ще не до носа. Я так простояв два роки і дуже шкодую за цим часом.
– Як ви ставитеся до державного регулювання мас-медіа, до комісій з етики, спроб прийняти закон про охорону моралі?
– Я проти. Найкраще регулювання – це його відсутність. Журналістика – творча сфера, регулювання в ній веде до згуби професії. Державна журналістика – це гальванізований труп. Державна робота – це погибель. І викладацька в тому числі. Я схиляюся перед вашими викладачами. Це сподвижники. Але я сам не витримав такого випробування. Два роки я завідував кафедрою телебачення в академії культури (ХДАК) і покинув, не витримав державної регламентації. Комісія з моралі знищує ринок. Релігійні установи – так само. Регулятором є сама людина. Мені не подобається, що дивиться по телевізору моя дочка. Але я жодного разу не сказав їй: виключи. Вона це обрала. І ті журналісти, які готували для неї цей продукт, знали. що їй потрібно. Ринок сам повинен себе регулювати. Це найкращий регулятор.
– Мені була задана тема: новітні медіа.
У світі інформації відбувається звільнення тексту. Це об’єктивний процес. З ним не може впоратися навіть Мердок. Але ці процеси – не причина для сумування. Треба їх вивчити й пристосуватися до них. Я прочитаю вам маніфест Андрія Мірошниченка (це наш харківський автор) про вірусного редактора. Це сутність новітньої журналістки. Вона поза державою, вона сама собі держава, вона ворог держави. Це партизанська журналістика. Головна мета юзера – отримати відповідь, здобути визнання. Нова журналістика не має керівного центру; її склад – атомарний. Юзер інфікує інтересом інших споживачів. Це люди, які працюють не на замовлення, а тому що це їх покликання, воно відповідає їхній природі й з неї виникло. Вони безперервно повідомляють один одному новини. Репортер мережі не потрібен. Журналіст усувається за допомогою вірусного редактора.
Інформація пройшла через кілька революцій. Першою, безумовно, було виникнення письма. Ним володіла еліта. Коли письмо пішло в народ, руйнувалися імперії (Єгипет). Другою революцією було книгодрукування. Право трактовки Священних текстів було вирвано в церкви, розпочалася Реформація. Зараз третя революція, зміст якої – звільнення авторства. Для того. щоб бути автором, не потрібне визнання, авторитет, складна і дорога техніка. Публікаторство перетворилося на буденність, увійшло у повсякденність. Справа йде до того, що вас немає, якщо вас немає в мережі. Величезні обсяги інформації породжують те, що її більшість людині не потрібна, це білий шум. Він не заважає, але він зайвий. Журналістом може стати будь-хто. Щоб виокремитися, треба бути кращим: писати яскравіше, глибше знати предмет, про який пишеш, краще говорити. Інструменти медіа вдосконалюються, а самі журналістські інститути зникають.
Новини повідомляються безкінечно. Інформація знецінюється, перестає бути цінністю. Є переконання, що вона однаково сама собою дійде до реципієнта. У цих умовах треба вже налагоджувати зворотній процес – як захистити людину від зайвої інформації. Скоро й за це будуть платити. І за те, щоб інформація дійшла саме до вас.
Якщо корпорації треба заплатити каналу за трансляцію футбольного матчу, а потім в того ж каналу купувати рекламний час у цій же трансляції, то навіщо цей канал? Корпорація сама створить канал, щоб купити лише трансляцію, а рекламу виставити безкоштовно. Важко примусити молоде покоління читати. У газетах скорочуються вербальні тексти. Це шкода, але це факт: все більше візуалізації, і все менше вербального тексту.
– Що робити? – запитання з аудиторії.
– Не відставати від сучасних технологій. Вчити англійську мову, мову програмування. Засвоювати все, що дає університет. Бути кращим.
Журналісти ще працюють, професіоналізм затребуваний. Професія залишиться ще надовго. Ми будемо працювати на брендові корпорації, але ми будемо й далі працювати на них. «МедіаПорт» працює з гарними журналістами. Але я даю місце блогерам. Ми маємо червону кнопку: «Повідомити новину». На неї приходить багато дурниць, але час від часу ми використовуємо новини, подані з цієї кнопки.
Людський розум не збільшився, не розширилася доба. Людина ще не усвідомила інформаційну навалу як загрозу. Тому важко сказати, як далі будуть розвиватися інформаційні процеси.
Лекція завершилася бурхливими оплесками студентів.