Еліна Бекетова — випускниця відділення журналістики ХНУ імені В. Н. Каразіна 2011 року. У 2008-2011 р.р. – кореспондент медіа-групи «Об’єктив» (м. Харків); з 2011-2014 працювала на телеканалі Business кореспондентом, редактором та ведучої програм. З 2014 року – редактор новин на телеканалі «112 Україна».
— Працювати журналістом я почала зі школи – у газеті «Кафа» (Феодосія, Крим). Зовсім «зелена», без досвіду, робила перші кроки. Всьому навчалася в процесі. Перша робота допомогла мені виграти грант та поїхати на програму лідерства у США. Моя вчителька з англійської (американка, яка сама перебувала в Україні за програмою) побачила, як я відчайдушно беру інтерв’ю у людей на вулиці, й запропонувала подати резюме на програму.
У стані неймовірного натхнення після цієї подорожі я розпочала навчання в Харківському національному університеті імені В. Каразіна. В кінці першого курсу потрапила на практику в медіа-групу «
Об’єктив» і там залишилась. Університетські знання для мене важливі тим, адже вони допомагали структурувати те, що я отримувала на практиці. Вчити, складати іспити на «відмінно» — безумовно, добре. Але додати до теоретичних знань практику, на мою думку, безцінно, а в сьогоднішніх реаліях медійного ринку – особливо важливо з конкурентного боку.
Для журналіста отримувати нові знання та постійно навчатися – це наближувати себе до роботи своєї мрії. Адже у кожного така є. Для мене таким досвідом став і рік навчання в США, куди я потрапила, вигравши грант Держдепартаменту США. 
Нові знання, отримані там, не раз допомагали мені і в Україні, коли я працювала над власною програмою «100 ідей для бізнесу». Знайти представників малого бізнесу і зацікавити їх говорити про те, як вони починали та з якими труднощами стикалися – справа нелегка в Україні 2012-2013 років… Але все виходило. Взагалі, наша професія вчить бути наполегливим, винахідливим, не «падати духом» від відмов потенційних героїв (так-так, у нас їх буває багато!) і шукати шляхи, як усе ж таки видати свій матеріал. 
А ще – у журналістів іноді буває по 25 годин на добу. Потрібно все встигнути – попереду й ранкові ефіри, й запис інтерв’ю для програми, й зустріч з іноземним кореспондентом, якому потрібно допомогти зі спікерами для інтерв’ю. Як каже мій друг-кореспондент зі США Девід Айверсен, «нас, журналістів, годують ноги», бо потрібно стільки встигнути. Трішечки перефразую – насправді йдеться про грамотний тайм-менеджмент.