1
2 грудня 2011 року в межах викладання навчальної дисципліни «Робота головного редактора» для магістрів спеціальності «Журналістика» прочитав лекцію медіа-підприємець Валерій Анатолійович Данюк.
– Валерій – найбільш успішний підприємець у Харкові, який працює в медіа-бізнесі, – такі слова про гостя сказав викладач дисципліни «Робота головного редактора» Володимир Ревенко. – Він вигадав і запустив у виробництво не один медіа-проект. Я попросив його розповісти про шлях, що має пройти особа, яка хоче зробити бізнес у журналістиці, від реєстрації видання до поширення його.
– Мені тридцять п’ять років, – розпочав Валерій Данюк. – Тринадцять з них я займаюся видавничим бізнесом. Я не журналіст. Я вчився в Національному технічному університеті «ХПІ» на спеціальності – «Електронне медичне обладнання». У двадцять два роки я одружився і виникло питання: як жити далі, щоб відокремитися від батьків, здобути незалежність і забезпечити родину.
Я найнявся кур’єром в одну видавничу фірму, яку утворили араби. Вони не знали гаразд російської мови. Про українську не йшлося. Тим не менше вони видавали маленьку газету, яка давала гарні прибутки й забезпечувала їхнє життя. Через тиждень я зрозумів, що можу робити те ж саме ще краще. Я зібрав команду: я, моя дружина, мій молодший брат. Ми робили втрьох те, що у великих редакціях виконували 30–40 співробітників. Відповідно наші витрати були в десять разів меншими. Я зрозумів, що газета – це другий за купівельною здатністю товар. Вона пропускає вперед хіба що гарячі булочки.
Тоді, коли ми починали, у нас не було обігових коштів. Я домовлявся в друкарні, щоб нас друкували в п’ятницю увечері, а гроші я приносив у понеділок уранці. За цей час я встигав продати газету й розраховувався з продажу. Я вранці писав, а увечері продавав газету. У нас був комп’ютер, брат володів технікою верстки. Тоді тільки-но запрацювали в інтернеті пошукові системи. Ми ними щедро користувалися.
Сьогодні наша фірма видає 18 видань різного спрямування в межах тематичного напрямку: «Дім. Родина. Побут». Ми маємо офіс в Москві, який займається справами поширення нашої продукції в Росії. З нами працює близько шістдесяти чоловік. Група, яка створює контент, взагалі працює в Чехії. Друкарню найкраще розмістити поближче до споживача. Де знаходиться редакція, сьогодні не має значення, вона може міститися будь-де. Найкраще, коли вона взагалі не має офісу. Зараз кожен може працювати вдома. Техніка дозволяє весь час бути в контакті, ніби ви сидите в офісі у сусідніх кабінетах. Таким чином, офіс непотрібний. Ви зрозуміли: я будую роботу так, щоб «відрізати» всі непотрібні статті витрат.
Для того, щоб зареєструвати газету (чи журнал), вам необхідно подати заявку до відділу юстиції місцевої влади, де визначитися з назвою, форматом, мовою, регіоном поширення, періодичністю виходу видання. Держава зобов’язана упродовж місяця видати вам посвідчення, на підставі якого ви можете розпочати видавати свою газету.
З власного досвіду розповім, що до 2005–07 років вигідною була щоденна газета. Вона щодня дає прибуток. Пізніше тиск інтернету став таким потужним, що новинарний пафос, на якому тримається щоденна газета було відчутно послаблено. Видавати щоденну газету далі стало невигідно. Залишилися на ринку тільки найпотужніші представники, дуже часто з іноземним засновницьким капіталом.
Зате вистояли тижневі газети. Сьогодні найбільш поширений і затребуваний тижневик. Серед журналів – щомісячні часописи. Говорять, що нас знищить інтернет. Я в це не вірю. Нас знищить ще раніше недосконала система поширення преси. Особливо в Україні. У Росії більше збереглися успадковані від Союзу, раціональні форми поширення журналістики, тому ми й зацікавлені працювати в російському інформаційному просторі.
Витрати, від яких ніколи не вдасться відмовитися, – це 1) папір, 2) друкарські послуги і 3) доставка до місця продажу. Від усього іншого я прагну відмовитися або оплачувати інші види послуг на умовах договірної, підрядної оплати. На чолі видання стоять три особи: редактор, начальник відділу реклами і начальник служби продаж. На редактора зважають найменше. Зараз є електронні редакторські системи, вони готують контент. По суті ніхто не готує матеріали, беруть готові. Скоро в редакціях взагалі не буде журналістів.
Видавши газету, ви зустрінетеся з трьома каналами її можливого поширення. Перший – це передплата, ви подаєте заявку, вас включають до каталогу. Передплата дає гарантовану частину вашого тиражу. Цей шлях для тих, чия газета гарантовано виходить. Другий шлях – це продаж газети вроздріб через організовану мережу кіосків. Їх в Україні чотири тисячі. Майте на увазі, що повернення непроданих примірників – так само витратна стаття вашого кошторису. Сьогодні за цю послугу вимагають таку ж плату, як і за постачання. Третій шлях – це стихійні, неофіційні ринки. Людина створює лоток, бере на реалізацію 100 примірників газети, а через тиждень переходить на інше місце або зникає. Вона заробила швидкі гроші і сховалася. Рознощик прийшов і взяв у вас ті ж самі 100 газет, продав їх, заробив свої 20 гривень на день, завтра він може оголосити собі вихідний, не прийти, але для вас це не має значення – прийдуть інші. Це властивість стихійного ринку – тут щодня міняється частина суб’єктів, але сам ринок залишається.
Прийшовши в редакцію, ви повинні дати їй більше, ніж просто вміння писати. Добре, наприклад, якщо у вас є сторінка «Вконтекте», яку відвідує 8–10 тисяч осіб. Я вам підкажу: знайдіть у своєму місті те, що досі не розвинуте, нішу, яка не зайнята, і починайте працювати. До двадцяти семи років ви повинні розкрутити свою справу, а далі пожинати її плоди. Я, наприклад, утворив свою сторінку «Вконтакте» і продаю фотографії, мені платять за розміщення. Під журналістику зараз підводиться мультимедійна платформа. Журнал для мобільного телефону став реальністю.
Ми живемо в гарний час. Нічого не зайняте, багато вільної площини навколо. Нам пощастило: ми живемо в Україні, але поруч Росія, всі знають російську мову, у країнах пострадянських так само. Це величезний ринок, з величезною територією. Нам вигідно працювати там, бо Росія більш передбачувана країна, там можна планувати роботу на велику перспективу.
Я вислухаю ваші запитання:
– Що треба для успіху?
– Необхідно багато читати. Щоб зробити гарну газету, необхідно любити читати інші газети. Необхідно бути висококультурною людиною. Неможливо паразитувати на інтернеті й не давати нічого свого. Я й досі багато пишу для своїх газет.
– З якого стартового капіталу можна починати?
– Досить п’яти тисяч гривень. За них можна видати невеличкий журнал формату А 5 накладом 5 тисяч примірників, продати примірник за 2 грн. і отримати 10 тис. грн.; це значить, що у вас в руках –– 5 тисяч чистого прибутку.
– Який відсоток накладу може бути поширений розносниками?
– Це залежить від вашої мети й типу видання. Сталої цифри не існує. Це може бути й 100 % за певних умов, коли ви ще не включені до передплатного каталогу й не налагодили зв’язків з мережею роздрібного продажу.
Лекція завершилася студентськими оплесками.
Варвара Жукова.