Об’єктом нашої уваги став журнал «Журналіст України» (2011. – № 8). Це український щомісячник, засновниками якого є Національна спілка журналістів України та Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка. Журнал виходить з січня 1975 року.
Редакційна стаття В. Черемних «Попливемо туди, куди нам треба?» присвячена ролі журналіста у медіаскандалах. Автор нагадує історію британського видання «News of the World», журналісти якого у погоні за сенсацією підслуховували телефонні розмови родин загиблих людей. На жаль, чимало українських журналістів беруть приклад з британських колег: «Якщо в Британії з її усталеною демократією можливі такі медіаскандали, то чого можна очікувати в нашому молодому суспільстві, яке наші журналісти підгодовують вибухонебезпечним інформаційним сміттям». Журналіст, закликає автор, повинен не забувати про соціальну відповідальність, не опускатися до жовтої преси, а прагнути до серйозної аналітики. Тема популярності і грошей не повинна бути домінантною для журналістів.
У рубриці «Конкурс» розміщено матеріал про результати конкурсу, що проводив Держкомтелерадіо України на чолі з А. Мураховським. У номінації «Краща газетна (журнальна) публікація» перемогла стаття головного редактора газети «Луганський край» М. Малахути «Розмова про Вакуум», «Кращою телепередачею» стала інформаційно-розважальна програма «Книга.UA.» Першого національного каналу, а приз «Краща радіопередача» отримав радіожурнал «Книжковий спалах» І. Рябія.
У рубриці «В редакційних колективах» розміщена, на мій погляд, актуальна, злободенна стаття О. Войцеховської «Типовість, з якої є різний вихід». Цей текст є корисним для кожного журналіста як тема для роздуму про вплив влади на редакційну політику. Коли журналісті не тільки пишуть «потрібну» інформацію, а також, як «потрібні» люди займають журналістські місця. Мова йде про історію, що трапилася в редакції газети «Лубенщина», до якої прийшла людина без досвіду роботи на посаду заступника головного редактора (хоча один заступник вже був). Це було зроблено, щоб у недалекому майбутньому «своя людина» зайняла крісло головного редактора і заробила собі пенсію держслужбовця. Типова ситуація, коли редакція не змогла протистояти «рекомендаціям влади». Постає питання, чи є журналістика в Україні тієї четвертою владою, яка повинна сама диктувати і контролювати чиновників.
У рубриці «Журналістика в особах» розміщене інтерв’ю із Світланою Леонтьєвою, відомою глядачам як колишня ведуча головних новин на «Інтері» та теперішня ведуча на Першому національному каналі.
В одній з найцікавіших рубрик – «Журналістська освіта» – розміщене інтерв’ю з головним редактором районної газети «Колос» М. Маценком. «Колос» є самостійним виданням студентів Інституту журналістики Київського національного університету. У розмові М. Маценко розповідає, як вони зважились на такий експеримент і про безцінний досвід для студентів-журналістів «побачити життя на власні очі, а не очима заїжджого репортера».
Рубрика «Медіа-бізнес» подає інтерв’ю з екс-президентом холдінгу «Медіа-бізнес» В. Шлінгаком, який дає оцінку подіям, що трапилися в холдінгу «Главред Медіа»: закриття газет «Новая» та «По-киевски», журналу «Профиль», перехід в інтернет «Телекритики».
У рубриці «Журналістські організації» вміщено 3 матеріали. Стаття І. Гриджука «Завжди приємно, коли робили добро» – про пленум обласної спілки журналістів в м. Коломиї та про зустріч учасників з іменитим ветераном праці Василем Ткачуком. Другий матеріал – стаття Б. Палоги «Гільдія діє». Вже з однієї назви можна здогадатися, про що йде мова. У Сумській області створена гільдія редакторі-ветеранів, колишніх творчих працівників ЗМІ, що активно працюють та надають необхідну допомогу молодому поколінню журналістів. Закінчує рубрику звіт О. Бойко «На відпочинок – до Польщі» про програму обміну досвідом та розширення форм співпраці дружніх журналістських організацій між Україною та Польщею.
Рубрика «Молодіжні ЗМІ» присвячена тим, хто тільки починає освоювати професію журналіста та вже має перші професійні успіхи. Т. Боднарук у статті «Крок до журналістики» розповідає про газету-щомісячник «25 плюс», що є органом самоврядування учнівської Прибузької республіки «Майбуття Поділля».
Рубрика «Спілка. Портрети» для тих, хто любить історії про видатних українців-журналістів, що власним життя створюють історію нашої країни, стають взірцем, який повинен бути відомий не тільки вузькому колу людей. В. Трохименко у портретному нарисі «Разом із Симоненком їздили у відрядження…» знайомить з П. Жуком, заслуженим журналістом України.
Рубрика «Технології» репрезентована двома дискусійними статтями на актуальну в останні роки тему «Чи з’їсть Інтернет газету?». На цю тему розмірковує в інтерв’ю генеральний директор ВД «Коммерсант» Д. Кудрявцев. Продовжуються роздуми на тему в наступному матеріалі О. Шнейдера «Слухи о смерти печати сильно преувеличены». Це одна з небагатьох оптимістичних статей, що наголошує на тому, що Інтернет ніколи не замінить газету, бо це різні форми сприйняття інформації, і одна не зможе замінити іншу.
Мабуть, головним матеріалом номеру є інтерв’ю із Юрієм Анатолійовичем Работіним, головою Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів. Підготувала матеріал головний редактор журналу В. Черемних. В інтерв’ю розповідається про п’ятнадцятирічну діяльність Ю. Работіна в регіональній організації. За його перебування на посаді було ініційовано загальнонаціональний конкурс «Українська мова – мова єднання». Без значної підтримки держави спілка самостійно шукала кошти, щоб конкурс існував і надалі. Зусилля одеситів не були марні – згодом загальнонаціональний конкурс набув статусу міжнародного. Завдяки цьому конкурсу переможці приїздять до Одеси з багатьох регіонів та спілкуються з колегами, відбувається обмін досвіду, що конче необхідний у професії журналіста. «Конкурс сприяє єднанню спілчан, журналістів на загальнонаціональному рівні, популяризує і в фаховому середовищі, і у владних колах, і взагалі – у суспільстві нашу спілку». Ю. Работін також здійснює проект «Українська книга – дітям Молдови і Придністров’я». За 12 років одеська спілка передала дітям близько півмільйона підручників, художніх творів українською мовою. Мету своєї праці Ю. Работін бачить у зміні ставлення молодих до історії спілки журналістів. Одеська регіональна організація Національної спілки журналістів – це взірець згуртованості, своєю діяльністю вона сприяє об’єднанню журналістів і всієї країни. Ю. Работін вважає необхідним звертати увагу на освітній процес: при обласній організації спілки журналістів і академії мовних технології одесити відкрили річні курси журналістської діяльності. Після закінчення випускники навчаються в коледжі преси і телебачення в Миколаєві. Сьогоднішнє населення, на думку Ю. Работіна, потребує допомоги у праві на інформаційне обслуговування, на отримання місцевої інформації «Та якби ж це було унормовано так, щоб не кожен районний начальник діяв за власним розумінням, а був би, наприклад, якийсь показник на одиницю населення».
У підсумку хочу зазначити, що видання «Журналіст України» є безумовно цікавим та вельми корисним – і не тільки для тих, хто якимось чином пов’язаний із журналістською діяльністю.