Ігор Михайлин. Правда на ринку ідей
Саме так. У нашому посттоталітарному суспільстві правда опинилася на ринку ідей. І виявилася віч-на-віч з брехнею, одягненою в шати інсинуацій, фальсифікацій і псевдонаукових, ідеологічно заангажованих концепцій. І марно сподіватися, що вона переможе сама по собі, лише тому, що вона — правда. Її необхідно боронити, утверджувати. А для цього потрібні лицарі. Одним з них і є Віктор Бурмака.
У тяжкі часи знедуховлення суспільства, змертвіння старих і народження нових орієнтирів він підносив свій голос на захист істини, вбачаючи в цьому своє вище, провіденційне покликання.
У пору відновлення української державності особливо виразно відчувався брак української духовної еліти, — занадто жахливими були для неї репресії з боку радянської імперської машини, яка немилосердно винищувала весь український патріотично налаштований елемент, витіснивши його в табори й на заслання або на еміграцію. І як наслідок — у масовій свідомості міцно вкорінені цілком фальшиві, псевдонаукові ідеологічні стереотипи. Щоб подолати їх, потрібен час і наполеглива, виснажлива праця сподвижників.
І вони з’явилися. Хтось засів за написання нового підручника з української історії, хтось на засадах істини й загальнолюдських моральних ідеалів перебудовував свій вузівський чи шкільний курс, хтось перейшов на викладання українською мовою. Віктор Бурмака обрав інший шлях — формування історичної свідомості народу через засоби масової інформації, через журналістику. Це був найкращий спосіб для подолання масового історичного неуцтва. І він у цілому себе виправдав. Полемічні статті Віктора Бурмаки були помічені, звернули на себе увагу, зробили його ім?я відомим. У харківському інформаційному просторі 1990-х років він виконав важливу місію оборони української національної ідеї, захисту її від російського шовінізму, обґрунтування історичної неминучості відродження української державності, роз’яснення читачеві правди про ідеологічні фальшивки минулої епохи, прихильники яких з упертістю, гідною ліпшого застосування, намагалися законсервувати їх у масовій свідомості.
Історія публіцистики знає немало випадків, коли саме полеміка була мотивом появи творів, що визнавалися потім класичними. Суперечкою з О. Пипіним народжена блискуча праця І. Нечуя-Левицького «Українство на літературних позовах з Московщиною» (1891), з полеміки постали дві видатні пам’ятки української публіцистики: «Листи з України Наддніпрянської» Бориса Грінченка та «Листи на Наддніпрянську Україну» Михайла Драгоманова (1893–1894); полемікою з «Плугом» народжені памфлети Миколи Хвильового «Камо грядеші», «Думки проти течії», «Апологети писаризму» та «Україна чи Малоросія» (1925–1926). Згадаймо і більш віддалені часи: наприкінці XVI — на початку XVII століть виникла велика група творів, що ввійшла в історію під назвою «полемічна література». А відтак, Віктор Бурмака працює в руслі відомої й усталеної публіцистичної традиції.
Його публіцистичний метод відзначається глибиною наукової аргументації положень і висновків, всебічним знанням предмета розмови, наведенням конкретних і точних історичних фактів, численними посиланнями на першоджерела й авторитетні історичні праці. Від цього полемічні статті Віктора Бурмаки набувають характеру невеликих історичних есеїв, які дають читачеві можливість за вектором правди зорієнтуватися в складних явищах минулого, на які опоненти покликуються як на аргументи для захисту своїх лжеконцепцій. Статті Віктора Бурмаки відіграли своєрідну роль ліквідації неписьменності для багатьох харків’ян. Цікаво, що деякі з цих статей друкувалися саме під рубрикою «Політичний лікнеп».
Публіцистичній позиції Віктора Бурмаки властива повага до опонентів, гідність у розмові з ними. Він ніколи не зривався на примітивну лайку, як те дозволяли собі ті, що сперечалися з ним, коли в них бракувало аргументів. Унаслідок цього позиція Віктора Бурмаки виглядала морально вищою, викликала симпатію об?єктивного читача.
Інша справа, що в спростуванні фальшивок, розкритті ірраціоналізму суджень опонентів Віктор Бурмака вдається до іронічності, виявляє дотепність і винахідливість. Як на приклад такої іронічної дотепності пошлюся на місце в статті «Як прищеплюють примітивізм», де автор розвінчує «пафосні кліше» тих, хто називає себе «інтернаціоналістами» й протиставляє себе українським патріотам: «Ми були з євреями варшавського гетто, з французами макі, з югославськими й білоруськими партизанами», — пишномовно заявляють вони. «Побудьте тепер з українцями в камерах НКВС і по селах 1932–34 рр.», — пропонує їм Віктор Бурмака. І все стає на свої місця, адже зрозуміло, що його опоненти — ідейні нащадки організаторів голодомору й винищення української інтелігенції в 1930-х роках. Вони готові любити весь світ і ненавидять Україну, бо в своєму потязі до свободи вона нищить велич Російської імперії
Не можна не відзначити влучності та дотепності вербальних формул Віктора Бурмаки. Деякі з них, як-от таке визначення: «російсько-матюкомовний космополіт» — можуть поповнити арсенал крилатих висловів нашої епохи.
Журналістику називають історією одного дня, вона гостро злободенна, але саме через це швидко втрачає свою актуальність. Є такі місця і в публіцистиці Віктора Бурмаки. Тобто, є таке, що належить дню сьогоднішньому. Але є таке, що належить дню завтрашньому. Це — історична істина, правда про наше минуле. А Правда, як і Добро, як і Краса, не старіє, вона є вічною субстанцією духовного буття людського соціуму.
Уперше опубліковано:
- Михайлин І. Л. Правда на ринку ідей / Ігор Михайлин // Панорама. — 1998. — 29 серпня.
Рец. на кн.: Бурмака В. П. На повороті історії (Ідейна боротьба з питань історії та політики. 90-і роки ХХ століття). — Х. : Майдан, 1998. — 76 с.
- Михайлин І. Л. Передмова : Правда на ринку ідей // Бурмака В. П. На повороті історії: Ідейна боротьба з питань історії та політики (90-ті роки ХХ століття) : Збірка полемічних статей. — Х. :Майдан, 1998. — С. 3–5.