Відгук
на автореферат дисертації Томченко Марини Анатоліївни «Психоаналіз у науковій та художній творчості Ніли Зборовської» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю
10.01.01 — українська література (Бердянськ, 2015, 18 с.)
Українське інтелектуальне життя засадничо нічим не поступається європейському, але, не будучи винесене на світовий ринок ідей, не має на ньому й належного резонансу, як мають автори з країн «золотого мільярду». Українські інтелектуали, хоча ще й не входять у число європейських світил, але за глибиною та якістю своїх праць, продуктивністю ідей становлять потужну духовно-культурну силу. 28 січня 2016 року о десятій годині ранку в Україні захищаються дві дисертації: присвячена Ніні Зборовській з української літератури (у Бердянську) і присвячена спадщині Володимира Здоровеги з теорії та історії журналістики (у Дніпропетровську). Інтердисциплінарна природа моїх наукових зацікавлень зумовила те, що мене запрошено до відзивів на автореферати обох цих робіт. Н. Зборовська і В. Здоровега — імена видатних учених, які, на жаль, уже пішли від нас, знакові для своїх галузей знання, фундатори шкіл і напрямків, автори численних першорядних наукових праць.
Ніла Зборовська була універсальним гуманітарієм. Вона однаково успішно працювала в галузі науки про літературу, літературної критики й самої художньої літератури. Коли я дивлюся на світову інтелектуальну спільноту ХХ століття, то бачу до порівняння з нею тільки Умберто Еко; а ще раніше — Альбера Камю. Як науковець вона могла еволюціонувати, покинути те, що вважала вичерпаним для себе, узятися за новий напрямок і так само стати в ньому віртуозом. Її художні твори були інтелектуальною прозою й у значній мірі втілювали ідеї її наукових студій. Головна інтенція її життя полягала в створенні українського гуманітарного простору, у протидії імперським дискурсам, у виведенні української літератури й науки про неї на інтелектуальні висоти і разом з тим створенні масової української літератури для забезпечення потреб масового суспільства та масової людини.
Актуальність дослідження Марини Томченко полягає в тому, що це перше комплексне дослідження доробку Ніли Зборовської. У нас мало розвідок, а тим паче портретних, про літературних критиків. Про їх творчу індивідуальність взагалі не прийнято говорити. Але в дисертації Ніла Зборовська постає саме як творча індивідуальність, висвітлено її еволюцію на тлі доби упродовж двадцятиліття перебування в літературному процесі.
Практичне значення роботи виходить далеко за межі окреслених авторкою напрямків, пов’язаних з історією української літератури ХХ століття та теорією літератури. Це дослідження з історії української літературної критики та літературознавства, корпус класики ХХ століття в якій тільки-но формується. Значення цієї науки й навчальної дисципліни буде зростати в міру розширення магістерських програм з філології, оскільки формування фахівця високої кваліфікації без знання історії науки і освіти у своїй галузі неможливе.
Літературна критика (в історичній, а ще рідкісніше — у теоретичній площині) не часто стає предметом наукових студій через складність і засадничу багатовимірність цієї галузі словесної творчості. Але М. Томченко володіє потрібними знаннями з літературного процесу, його літературно-критичних інтерпретацій та сучасних рецепцій. Історія літературної критики така ж складна дисципліна, як і історія філософії. Д. Чижевський сказав: немає філософії (в однині) є філософії (у множині). Так само слід розуміти: немає критики (в однині), є критики (у множині). Історія критики має складатися з портретів критиків. Такий портрет і створила авторка дисертації.
Особливо цінні щодо інтерпретації доробку Н. Зборовської такі ідеї: 1) для окреслення коду національної літератури визначальне значення має не мова, а мовлення; 2) у концепції літератури виразно відчувається брак аристократичного образу української жінки; 3) сама література прочитується як досвід виживання бездержавного народу, антиколоніальний проект, мета якого — самопізнання нації, нарощування в ній борців за національне визволення.
Для обговорення на захисті пропоную такі аспекти роботи.
Перше. У заголовок винесено психоаналіз. Але ж реально розглядається не тільки цей метод, але й феміністична критика Н. Зборовської. І це правильно з погляду розуміння її творчої індивідуальності. Не треба було тільки відсікати її в назві роботи.
Друге. Не без здивування довелося прочитати в авторефераті: «Визначальною рисою письма критика є аналіз» (с. 7). А що ж іще, крім аналізу, там присутнє? Ця істина з розряду: «вода є мокра, хто ж того не знає?» (з пародії Юрія Івакіна на Віталія Коротича). Аналіз — це мета і метод літературної критики. У ній ще можуть бути наявні якість маргінальні елементи, але в ролі засобів, а не мети.
Третє. Сумнівним здалося твердження: «Н. Зборовська вводить поняття «порубіжжя» як систему світоглядних настанов, що визначаються кризою в суспільстві та мистецтві» (с. 9). Хіба до Н. Зборовської поняття «порубіжжя», прикордонних територій, не існувало в науці? Та це ж одне з основних понять постмодернізму.
Ці міркування не спростовують у цілому успішної, глибокої й талановитої роботи. Дисертація «Психоаналіз у науковій та художній творчості Ніли Зборовської» відповідає всім вимогам, які висуваються до кандидатських дисертацій, а її автор Томченко Марина Анатоліївна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.01 — українська література.
13 січня 2016 року
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.