Відгук
на автореферат дисертації Садівничого Володимира Олексійовича «Становлення вітчизняного інформаційного простору в сегменті медичної преси Наддніпрянської України ХІХ – початку ХХ століть: типологія, функціонально-змістові особливості, комунікативно-прагматичні складники» на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики (Київ, 2016, 34 с.)
Серед різноманітних типів галузевої журналістики медична преса користується особливою популярністю, оскільки знання, які вона несе суспільству, стосуються найважливішого — здоров’я людини. А відтак, інтерес до медичного сегменту вітчизняного медичного простору виявляється на часі. Автор обрав для дослідження період становлення медичної преси, який він окреслив часовими межами ХІХ — початку ХХ століття. Можна тут же уточнити, що появу першого медичного видання в Наддніпрянській Україні автор зафіксував у 1860 році, а отже, й хронологічні межі дослідження цілком конкретизувалися і розташувалися між 1860 і 1917 роками. Виходячи з цього, висловимо пораду: вказати в подальшому точні межі дослідження.
Актуальність запропонованої до розгляду докторської дисертації полягає в тому, що це перше масштабне дослідження медичної преси Східної України, у якому вона подається як цілісний інформаційний феномен. Актуальність, проте, вимірюється не тільки науковою новизною опрацьованого матеріалу, але й непроминальним значенням багатьох інформаційних фактів. Хоча медицина й пішла далеко вперед у порівнянні з другою половиною ХІХ — початком ХХ століття, але численні праці, опубліковані в тодішній журналістиці, не втратили своєї актуальності, новизни й значущості й сьогодні. Таким є, наприклад, журнал професора Харківського університету Павла Івановича Ковалевського «Архив психиатрии, невролгии и судебной психопатологии», який і сьогодні читається з інтересом. Це був перший в Росії часопис з проблем психології. У цілому можна уявити книжку (а можливо, й не одну) медичної публіцистики, складену з вибраних публікацій у тодішній пресі.
Практичне значення роботи В. О. Садовничого важко переоцінити. Матеріали дисертації — готовий спецкурс для магістрів зі спеціальності «Журналістика». Корисним такий курс був би й для магістрів медичних спеціальностей. Важливе значення праця В. О. Садовничого має для сучасної медичної журналістики. У дисертації актуалізовані численні журналістські явища минулого, які достойні уприсутнитися у вдячній пам?яті нащадків.
У дисертації вичерпно репрезентовано предмет дослідження. Автор подає його в різноманітних параметрах: і з погляду генетичного зв’язку з епохою, розвитком університетів і наукових досліджень у царині медицини; типології медичної преси; з погляду ефективності медичної журналістики та пошуку критеріїв її вимірів, достойно репрезентований проблемно-тематичний рівень медичних часописів, де можна бачити теоретико-академічний рівень, рівень практично-лікарської діяльності та культурно-просвітницький.
Особливого наголошення потребує напрямок дослідження, який би хотілося назвати «журналістська антропологія». Людинознавчі аспекти часто ховаються за загальним напливом контенту соціальних комунікацій. Але В. О. Садівничий подав у дисертації чудовий розділ про людину в медичній пресі, знайшовши для нього вишукану назву: «Роль і значення медичної еліти у формуванні інформаційного середовища». Тут крупним планом подано журналістську діяльність знаменитих учених, лікарів-кліницистів, наголошено на письменницькій присутності в медичних газетах і журналах.
На обговорення хотілось б винести таке. У визначенні поняття «спеціалізований медичний інформаційний простір» автор наголосив на його призначенні «для задоволення власних інформаційних потреб» (с. 9, 21). Обмеження такою функцією перетворює цей простір на герметичне інформаційне середовище для фахівців. Нам же здається, що функціональне призначення цього простору необхідно розширити в двох напрямках: 1) у напрямку розвитку науки і 2) в напрямку служіння суспільству. Якби у визначенні стояло «для забезпечення потреб суспільства, науки та клінічної практики», то воно б точніше відображало реальне призначення спеціалізованого медичного інформаційного простору.
До дрібних зауважень віднесімо таке: не варто Першу російську революцію назвати «політичними заворушеннями 1905 року» (с. 13). Це була величезна подія для Російської імперії та України, цілком стихійного характеру.
До вад роботи слід зарахувати деякі текстові повторення. Наприклад, двічі в авторефераті наводиться визначення поняття «спеціалізований медичний інформаційний простір» (с. 9, 21). Тричі вказується кількість охоплених губерній з переліченням їх назв, кількість опрацьованих часописів (с. 1, 9, 22). Нам здається, що в такому щільному, стислому тексті, як автореферат, такі повторення — то недозволена розкіш; їх потрібно уникати. Висновки до роботи — тавтологічні, тимчасом як їм не завадила б глибша аналітичність та футуристична спрямованість.
У цілому ж зауваження мають приватний характер, висловлені в процесі наукової дискусії і не позначаються на загальній високій оцінці роботи, яка вже була заявлена. Праця читається з інтересом, сприймається як успішна, потрібна для нашої науки про журналістику. Дисертація відповідає всім вимогам, які висуваються до докторських дисертацій, а її автор Володимир Олексійович Садівничий заслуговує на присудження йому наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики.
11 лютого 2016 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна