Відгук
на автореферат дисертації Шпака Віктора Івановича «Мале підприємництво видавничої галузі України (1991—2010 рр.)» на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 — історія України
(Київ, 2016, 39 с.)
В інформаційному суспільстві видавнича справа перемістилася в центр не тільки культурного, але й суспільно-політичного життя. А відтак і підприємництво в цій галузі наділяється особливим змістовним значенням, яке відрізняє його від інших галузей виробництва. Парадокс українського життя полягає в тому, що чим більше зростає значення видавничої галузі (у зв?язку з інформаційною війною Росії проти України, агресивним захопленням українського ринку російськими книжками та часописами, необхідністю подавати українцям правду і давати відсіч російським псевдонауковим історичним та ментальним теоріям), тим менше їй приділяється уваги в системі державної політики. Актуальність теми докторського дослідження В. І. Шпака полягає в тому, що в українській гуманітарній науці це перша спроба системного вивчення історії видавничої справи в нашій молодій державі. Дисертація розгорнута, з одного боку, в площині репрезентації широкого історичного тла суспільно-політичних та економічних процесів, а з іншого боку, в площині футуристичних прогнозів та пошуку шляхів оптимізації видавничої галузі. Практичне значення роботи вимірюється не тільки тим, що її матеріали можуть використовуватися в навчальному процесі та бути підставою для наступних наукових досліджень, але й тим, що вони мають ужиткове значення для практиків видавничої справи, узагальнюють набутий у цій галузі багатогранний досвід.
Сильною стороною дисертації є поєднання в особі В. І. Шпака глибокого науковця та умілого практика. Він знає ситуацію з середини, досконало знає фактаж і дійсний стан справ, легко наводить статистику, майстерно її інтерпретує. Але він як науковець піднімається на певну метапозицію, з якої бачаться впливи видавничої справи та малого підприємництва у видавничій справі на інші галузі життя суспільства. Відзначимо з цього погляду, з одного боку, розуміння автором інформацієцентричної моделі сучасного соціокультурного життя, у якому видавничий бізнес переміщається в центр. А з іншого погляду, узалежнення становлення громадянського суспільства від розвитку малого підприємництва та формування міцного середнього класу.
Приваблюють історичні екскурси автора в радянську епоху й далі, його спостереження про відсутність середнього класу в Радянському Союзі, у якому інтелігенція була зведена до стану розумового пролетаря. Українське суспільство ще не подолало залишків радянської системи суспільної стратифікації, ментального мислення, ставлення до людини, не повернулося до своїх українських першокоренів.
Щодо питань, які можуть бути обговорені на захисті, то винесемо такі.
Думається, що не в одного ученого викличе опір твердження типу: «Історіографії досліджуваної проблеми практично немає» (с. 26). З двох причин: по-перше, існує методологічне правило, за відсутності праць з вузької теми, розширяти коло пошуку; по-друге, історіографічний розділ роботи наповнений посиланнями на праці українських та зарубіжних учених, які засвідчують, що це поле все ж не порожнє, і говорити про відсутність історіографії з тими неможливо.
Викликає певні застереження загальна модальність подання матеріалу. Раз у раз в роботі пишеться: «держава повинна» (с. 16); «у суспільстві повинно утвердитися розуміння…» (с. 17), «слід відмовитися» (с. 28), «необхідно створити» (с. 28). Це речі природні — такі побажання. Але за двадцять п’ять років ми вже наслухалися таких імперативів. Сьогодні хотілося б почути пояснення, як бути нам у тій державі, яка ігнорує питомі потреби українців, у тому числі й у видавничій галузі. У дисертаціях ми невтомно пояснюємо, хто й що повинен робити, а «хура й досі там». То, можливо, науці у зв’язку з цим так само потрібно змінити модальність і риторику?
Дещо здивувало генетичне виведення підприємництва в Україні від купецтва часів Рюрика (с. 12). Старогрецькі колонії на узбережжі Чорного моря були створення для торгівлі хлібом. Хто хотів поставити Елладу на коліна, перекривав Дарданелли. Припинявся підвіз хліба. У Малій Греції починалися голодні бунти. Торгівля давніша за Рюрика. А хіба скіфи й сармати — сучасники римлян — не торгували?
Хочемо прореагувати на одну дату. Історію зародження підприємництва автор відніс у 1873 рік, посилаючись на праці закордонних науковців. Я не знаю, з якою подією пов’язана ця дата за рубежем. Але вона глибоко семантична для України. У цьому році утворено громадську організацію підприємців «З’їзд гірничопромисловців Півдня Росії». Будинок з’їзду недавно відреставровано в Харкові, на Сумській. Між учасниками організації і центром розпочався конфлікт, який привів гірничопромисловців вже на початку ХХ століття до ідеї створити Чорноморську республіку з центром у Харкові й боротися за її незалежність від Росії.
У цілому ж наші міркування висловлені в процесі наукової дискусії і не позначаються на загальній високій оцінці роботи, яка вже була висловлена. Праця читається з інтересом, сприймається як успішна, потрібна для нашої історичної науки. Дисертація відповідає всім вимогам, які висуваються до докторських дисертацій, а її автор Віктор Іванович Шпак заслуговує на присудження йому наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 — історія України.
5 квітня 2016 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.