Відзив
на автореферат дисертації Гладкої Ірини Сергіївни
«Стильові домінанти творчості Гната Михайличенка»
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.01 – українська література (Одеса, 2011, 16 с.)
Стильове розмаїття української літератури початку ХХ століття приваблювало й ще неодноразово привабить не одного дослідника. У системі цих досліджень Гнат Михайличенко поставав недостатньо виразно, занадто неоднаковим він був у своїх творах, щоразу інакшим. І ця інакшість виникала в нього не стільки внаслідок кабінетного вивчення естетичних праць, скільки набутого в карколомному житті досвіду, який вимагав щоразу нового вираження й застосування. Творчість Гната Михайличенка вабила багатьох дослідників, але найвидатнішими досягненнями тут, здається, й досі залишаються літературні портрети в обсязі статті. Ірина Гладка вперше запропонувала монографічне дослідження, присвячене найважливішому аспектові його творчості – стильовим пошукам. У цьому слід вбачати актуальність теми та наукову новизну дослідження.
Поняття літературного стилю було дуже добре розроблене в радянській науці про літературу; склалося дві школи, які вели далеко не схоластичну суперечку про те, на яких рівнях структури літературного твору може відбуватися реалізація стилю. Одні доводили, що стиль – це категорія форми, інші, що це категорія змістово-формальна. Авторка виклала цю суперечку, але не вказала, хто її більше переконав. За цим усім загубилося загальне розуміння стилю як закономірного повторення певних елементів літературного твору. Якщо ж виходити з цього визначення, то в різних координатах діятимуть то одна, то друга концепція стилю. Якщо предметом стильового вивчення є один твір, то, зрозуміло, що стиль буде для нього категорією форми, бо простежити повторення елементів змісту дослідникові не вдасться. Але як тільки ми за предмет стильового аналізу візьмемо творчість письменника або горизонтальну групу явищ, то неминуче у вивчення стилю потраплять і змістові елементи, які будуть закономірно повторюватися. Авторка змовчала про цю методологічну колізію в першому розділі, але змогла подолати її у висновках, де зазначила, що, розглядаючи «переважно формальні чинники», вона торкалася почасти й «домінування змістових показників» (с. 16); див., наприклад, розгляд мотивів страждання і смерті на с. 9.
Не можу погодитися й з використанням на цьому місці поняття «єдності чинників змісту і форми» (с. 5), «формальні чинники» (с. 16) та ін. Адже чинники – це умови або причини (звідси й чинник) здійснення певних процесів. У нас же мова має йти ні більше, ні менше як про елементи (або складники) стилю. Стиль має й свої чинники: філософські та естетичні ідеї свого часу, орієнтацію на читача (елітарного чи масового), тиск ідеології в тоталітарних політичних системах тощо. Але в даному випадку йдеться про елементи стилю, провідні з яких й називаються домінантами.
У процесі дослідження І. Гладка встановила складне переплетіння в творчості Гната Михайличенка елементів імпресіонізму, символізму, експресіонізму та реалізму. Попри це розмаїття, йому не можна дивуватися; наявність цих домінант та елементів вмотивована самою політичною та літературною епохою. Ця епоха саме в ролі чинника стилю могла б бути виразніше прописана в дослідженні. І серед методів, якщо вже присутній біографічний і порівняльний, то міг би бути заявлений в культурно-історичний, який би «вимагав» бачення свого предмета в колі ширшої репрезентації літературних явищ та й історичної епохи.
До чеснот роботи слід віднести те, що в ній, нарешті, охоплена вся літературна творчість Гната Михайличенка, кожному творові дане своє точне стилістичне визначення. З дослідження випливає, що стильові переплетіння в творчості письменника не були ризомними, їх все ж таки можна роз’єднати, розкласти на складники, побачити стильову(і) домінанту(и). На підставі цих домінант і складено будівлю дисертації, кожний поверх тут присвячено своєму стильовому явищу. Я б тільки ще остаточно не вважав завершеною цю споруду, бо зараз завершується вона розділом про реалізм і так звані явища сецесії. Але ж предметом у розлізлі про реалізм є повість «Історія одного замаху», написана в харківський тюрмі в 1916 році. Іншими словами, це не був фінальний твір письменника, який завершував еволюцію його творчості. То чому ж завершувати його розглядом усе дослідження? Щоб здавалося, що Гнат Михайличенко у своєму розвитку пройшов шлях від імпресіонізму через експресіонізм до реалізму? Але ж це не так.
З дрібних зауважень відзначу, що не розумію, що таке «справжній віршований метр», про який йде мова на с. 12; і щиро здивований, чому поняттю «сецесія», яке використовується широко в дослідженні, визначення дається лише у висновках на с. 13.
У цілому ж відзначу, що не можна не радіти появі роботи І. Гладкої про стильові домінанти творчості Гната Михайличенка, авторка довела свою здатність розв’язувати складні історико-літературні завдання, адекватно до предмета організовувати своє дослідження. Дисертація І. С. Гладкої є гідним унеском в українську гуманітарну науку, за методологією, об’єктом і предметом цілком відповідає вимогам ВАК України до кандидатських дисертацій – розв’язувати важливу наукову проблему. Це дозволяє говорити про те, що І. С. Гладка заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.01 – українська література.
20 грудня 2011 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук професор,
завідувач кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В.Н. Каразіна.