Відгук
на автореферат дисертації Дворянин Парасковії Ярославівни «Новини на регіональному телебаченні: українськоцентрична парадигма»
на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики (Львів, 2016, 20 с.)
Телебачення від часу свого виникнення залишається найбільш впливовим видом журналістики, що й зумовлює увагу до нього науки про мас-медіа. Однак на перешкоді таким дослідженням стоїть одна важлива обставина: неможливість тривалого збереження текстів на телебаченні. Порятунок прийшов від інтернету і взагалі — від розвитку інформаційних технологій, які дозволили розміщати продукти телевізійної журналістики у всесвітній мережі. П. Я. Дворянин зосередила свою увагу на розміщуваних у мережі новинарних випусках, що дозволило їй дослідити й зіставити новинарні програми українського регіонального телебачення, охопивши всебічно український інформаційний простір: Захід і Схід, Південь і Північ, а також Центральну Україну.
Її робота наповнена сучасним змістом. П. Я. Дворянин шукає відповіді на питання, якою повинна бути новинарна політика регіональних телеканалів в умовах російсько-української війни, що необхідно зробити для захисту пересічного українця від обурливої брехні російської пропагандистської машини. У нашій науці (у науці про журналістику) дуже багато максимально простих професійних стандартів, які можуть бути сформульовані з виразністю й стислістю заповідей Божих. Наприклад, не бреши, не кривосвідчи, повідомляй тільки правду. Або: подавай факти в суспільно-політичному та історичному контексті (с. 12). Нібито на рівні професійному (серед журналістів) і суспільному (серед споживачів інформації) існує переконливе уявлення, що журналістика повинна подавати реципієнтові адекватну картину дійсності. Будь-яке зміщення від цієї адекватності здатне викликати зміну поведінкових моделей. Саме тому про журналістські стандарти потрібно говорити щодня, як щодня в церкві витлумачується в проповідях Святе Письмо.
У такому сенсі слід розуміти й дисертаційне дослідження П. Я. Дворянин. Воно наповнене пекучим ужитковим змістом. Актуальність обраної теми полягає в осмисленні нової ситуації інформаційної війни, у якій опинилася українська преса. Нарешті, ми можемо, не приховуючи цього, як раніше, говорити про це. Нарешті, можемо, бо ця війна розпочалася не сьогодні. Можливо, прийдуть за нами історики медіа, які на підставі безспірних фактів покажуть, що ведеться вона від початку створення Української держави. І чим більше ця держава наповнювалася українським змістом (а це був неминучий вектор її розвитку), тим більше шаленіли російські медіа, аж до перевершення рівня геббельсівської пропаганди.
Практичне значення роботи П. Я. Дворянин полягає в тому, що її результати — то інструментарій для кожного сучасного українського журналіста. Зрозуміло, що матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі, адже наші студенти — то майбутні журналісти, але мені здається. що методики, розроблені авторкою, більше потрібні тим, хто вже сьогодні створює навинарні програми. Їм буде цікаво довідатися про досвід колег, узяти з нього для себе корисні елементи, адже журналістика як творчість — то вічне навчання й удосконалення. Хочу звернути увагу на такий аспект практичного значення роботи: висвітлюючи особливості створення новин у регіонах, авторка насправді працює зі своєю роботою на єдність України, показує розмаїття в єдності, торує журналістам шлях до цієї, омріяної нами, єдності.
Щодо зауважень та побажань, то вони такі.
Авторка підносить до категоріального змісту поняття «українськоцентрична парадигма». Для неї це головне, ключове поняття. На мій погляд, у дисертації повинен би існувати теоретичний параграф, який би розкривав зміст цього поняття, давав йому визначення та показував його внутрішню структуру, розбивав на складники. Апеляція до його, цього поняття, нібито самозрозумілості не повинна втішати. Чи є, наприклад, самозрозумілим поняття «українська ідея»? А тут ідеться про парадигму. Парадигма включає в себе інваріанти. Вони мусять бути названі, вивчені, осмислені.
Хочу заперечити авторці щодо її твердження: «Досі цю проблему не досліджували на засадах україноцентричної парадигми» (с. 1). Це авторка говорить після переліку на цій же сторінці величезного списку українських учених — дослідників телебачення, куди входять її опоненти та інші достойні автори. Я не можу погодитися, що в їхніх працях по-своєму не звучали різноманітні аспекти україноцентричної парадигми, у купі з утвердженням соборності України, формуванням української національної ідентичності, розвитком історичної свідомості та інше.
В огляді методів дослідження мою увагу зупинив метод фактологічного аналізу, про який я вже точно досі нічого не чув. Ідеться про перевірку фактів на документальність, на автентичність, достовірність? Це метод верифікації фактів. Хоча не виключаю, що в авторки йдеться про щось інше.
У цілому ж висловлені нами зауваження мають приватний характер, висловлені в процесі наукової дискусії і не позначаються на загальній високій оцінці роботи, яка вже була заявлена. Праця читається з інтересом, сприймається як успішна, потрібна для нашої науки про журналістику. Дисертація відповідає всім вимогам, які висуваються до кандидатських дисертацій, а її автор Дворянин Парасковія Ярославівна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики.
24 травня 2016 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.