Чи бачили Ви коли-небудь, як і чим харчуються метелики? Ці комахи вважаються прикладом краси й чистоти, перевтіленням огидної гусені на дивовижну істоту з яскравими крилами й тендітними лапками. Якщо ж хоча б раз подивитисязапис того, як метелики їдять, уявлення про них перевертається з ніг на голову. Ці істоти мають довгий тонкий хобот, який вони випускають, щоб, у кращому випадку, засмоктати соки рослини. Більшість же видів харчується трупними соками мертвих тварин чи гнилою жижею, що лишається після розпаду тканин овочів та фруктів.
Подібною до яскравого метелика, що існує за рахунок смерті, була й нацистська пропаганда
Спільний ворог для широких мас: від єврейського поневолювача до українського жидобандерівця
Гуру німецької пропаганди – Йозеф Геббельс – чудово розумів, що для об’єднання населення в безлику масу, яка би беззаперечно підкорювалася наказам і йшла на смерть, необхідно створити образ єдиного ворога. Багато ворогів, які наступають з різних боків, породжують паніку, а отже – некерованість. Один ворог для усієї Європи – породжує страх і допомагає керувати великим натовпом. Євреї, як ніхто інший, підходили на роль такого ворога. І причин для цього було кілька.
По-перше, євреї виконували роль цапа-відбувайла в Європі не вперше. В середньовічному християнському фольклорі можна знайти легенду про Вічного Жида, що була неймовірно популярною в Європі ХІІІ століття. Сказання, балади й пісні розповідали про єврея, який штовхнув Ісуса під час його хресної ходи на Голгофу. За це він був покараний вічним блуканням світом, поки не настане Друге Пришестя. У різних легендах Вічний Жид був то сторожем палацу Понтія Пілата, то торговцем. Але незмінним лишалось єдине – це був аморальний єврей, який аж ніяк не викликав позитивних емоцій.
По-друге, євреї як іновірці були чудовим буфером для захисту від народного гніву. В ХІV столітті Європою поширилася епідемія чуми, яку прозвали «чорною смертю».Почалася вона з порту Мессіна на острові Сицилія. Заражені блохи рознесли бубонну чуму, а люди –легеневу. За три роки хвороба знищила приблизно 25 мільйонів людей в Європі, що складало чверть її населення.
Налякані люди готові були до бунту, паніка розносилася моментально. Причини хвороби встановити не могли, а місцева знать намагалася переховатися якнайдалі. Щоб заспокоїти населення і втримати порядок, влада мусила знайти того, на кого б можна було вилити народний гнів. І такий «ворог» знайшовся. Євреї, які не дотримувалися догматів християнської церкви, не так молилися Богові та ще і «стратили Христа», були ідеальним буфером. Їхні традиції, мова, культура – все це й раніше викликало роздратування фанатичних католиків. Окрім відьом та інших єретиків, «причиною» епідемії стали ще і євреї, які труїли колодці і їжу. Лише в містечку Сен-Вельтене було спалено живцем близько 2 тисяч іудеїв. Через багато століть цей народ в Європі не став більш шанованим, хоча середньовічна жорстокість і відійшла в минуле. Гітлер і його свита чудово розуміли, що маніпулювати уже усталеними архетипами набагато ефективніше, ніж творити новий міф.
По-третє, натериторії Радянського Союзу ненависть до євреїв так само процвітала. Як і в Європі, в українському фольклорі, наприклад, існував той самий образ Вічного Жида, лише під новим іменем – Марко Пекельний (Марк). Марко вдарив Христа залізною рукавицею під час його хресної ходи і за це мусив блукати вічно навколо стовпа. Час від часу він б’ється головою об стовп так голосно, що сам Сатана його чує. В ці моменти Марко просить милостині –смерті.
Фольклор яскраво ілюструє ставлення до євреїв. Окрім незрозумілої для набожних християн відмінності в побуті, традиціях і вірі, представники цього народу ставали кісткою в горлі іще і як умілі торгівці. В більшості українських літературних творів і легенд «жиди» – це жорстокі й хитрі шинкарі, які відберуть останню сорочку за пляшку самогону. Не використати вже готову, сформовану неприязнь було б просто злочином для німецьких пропагандистів.
“Єврейське питання” в російській пропаганді
Засоби масової інформації і в часи Другої Світової, і сьогодні залишаються основним рупором пропаганди. Велика частина населення країн пострадянського простору сприймає новини за принципом «що написано в газеті / сказано по телевізору, те не може бути неправдою». В нацистській Німеччині основним джерелом новин із фронту були листи солдатів,і Геббельс не міг не враховувати це. Тому в 1941-му році вийшла брошура під назвою «Рай для робітників», яка складалася з найбільш пронизливих і шокуючих листів з фронту.
«Єврейська страшилка» працює і до сьогодні. Після усіх драматичних подій Другої Світової на території Європи ставлення до іудеїв змінилося з ненависті на сором і співчуття. Новий «жахливчик» — терористи-мусульмани. Що ж стосується пострадянського простору, то сучасна ситуація в конфлікті Росії, України і самопроголошених республік мало чим відрізняється від німецької. Російська пропаганда скористалася усталеною схемою і створила стійкий образ жидобандерівця, який захопив уряд в Україні, неодмінно працює на Америку чи «Гейропу» і стравлює братні народи між собою. Абсурдне поєднання «бандерівця», який «різав поляків, євреїв і русскіх» та власне євреїв, нікого не дивує.
Нацистська пропаганда, на відміну від російської, була більш тонкою і вишуканою. Але в обох випадках ключовою фігурою, яка могла б принести бажаний порятунок, став харизматичний лідер. Німці щиро вірили в силу фюрера, росіяни і прихильники Новоросії – у великого Путіна.
Немає нічого нового у світі пропаганди і міжнародних відносин. Пропагандисти і влада використовують для маніпуляції старі, як світ, архетипи і шаблони, які склалися багато років тому. Кожна система пропаганди несе свої судження і переконання, але методи лишаються незмінними.
Пропагандистські принципи нацистів можна зіставляти не лише із сучасною російською пропагандою, але і з будь-якими діями агітаторів у будь-якій війні. І поки проходять століття, змінюються державні кордони, цінності і принципи, методи ведення інформаційної війни лишаються незмінними, а метелик пропаганди живиться тим же – смертями і ненавистю.
Пропагандистські принципи нацистів можна зіставляти не лише із сучасною російською пропагандою, але і з діями в межах інформаційних війн агітаторів будь-яких часів. І поки проходять століття, змінюються державні кордони, цінності і принципи, методи ведення інформаційної війни лишаються незмінними, а метелик пропаганди живиться тим же – смертями і ненавистю.
Соловей Анна, студентка 6 курсу відділення журналістики