Якийсь час тому назад принципи як норми поведінки вважалися чимось не просто хорошим, а необхідним кожній людині. Принципи та моральні цінності не були дивиною, застосування їх у реальному житті вважалося природним і правильним. «Принциповий» не звучало як лайка, не було образою або синонімом відсталості. «Ти чого такий, принциповий, чи що?» ? стало новою точкою відліку в сучасній системі цінностей. Тобто сьогодні принциповість викликає у людей роздратування і вважається «пережитком давніх часів». То що ж, невже світ докотився до того, що в сучасному житті непотрібні ні норми, ні правила?
Як виявилося, так. Розмови у громадському транспорті, промови політиків, сучасна література та Інтернет показали, що принципи – то якийсь атавізм. Тепер принципову людину вважають не надійною та серйозною особою, як колись, а нудною, закоснілою, застарілою, оскільки принципи – це ще один кордон, який відділяє людство від абсолютної свободи. А свобода зараз – це один із сучасних фетишів, яким маніпулюють направо й наліво.
Про те, що принципи – то «мовєтон», пишуть навіть сучасні письменники, покликані сіяти «разумное, доброе, вечное»:
Павел Санаев, «Хроники Раздолбая»: «Какой смысл держаться за принципы, если знаешь, что в определенных обстоятельствах нарушишь их все равно?».
Константин Кондаков, «Психология трейдинга, или Как приручить рынок FOREX?»: «Лишь Вам решать, что важнее — принцип или прибыль».
Ось чому вчать сучасних діток. Адже можна робити що завгодно. Відсутнє огидне почуття провини, сорому. Можна не зважати на інших. Життя миттєво покращиться! Взагалі зникнуть будь-які перешкоди на шляху до свободи, а значить – до щастя, адже наш народ тільки те й робив, що боровся за свою свободу. Отже, маємо такий алгоритм:
Ми хочемо свободи ?свобода – це відсутність рамок?принципи – це і є рамки.
Тож ну їх до дідька, і можна насолоджуватися життям. Про згубність принципів сказав навіть герой якогось «Форсажу»: «Твої принципи роблять тебе передбачуваним. А це означає – вразливим».
Але ви ніколи не задумувалися, що рамки, обмежуючи якусь частину простору, дають можливість якось визначити, з чим ми маємо справу? Примітивний приклад: бачимо стіни будинку і розуміємо, що це будинок. Чим міцніші вони, тим кращий будинок, тим більше довіри викликає, адже якщо стіни і стеля будинку тріщать і хитаються, хто ризикне до нього ввійти?
Принципи мають різну природу і дістаються людині по-різному. Когось виховували мама з татом, хтось більше отримав у дитсадку, когось надихнула перша вчителька. Принципи – це те, що формує нас як особистість. Без них ми – аморфна маса. Як можна судити про людину, якщо вона – розпливчаста сіра пляма? Адже від такої можна чекати чого завгодно. І якщо вже брати приклад із письменників чи філософів, то краще звертатися до перевірених часом:
Імануїл Кант: «Принципи… являють собою не тільки умоглядне правило, а й усвідомлене почуття». Тобто принципи – це не природні інстинкти типу поїсти, поспати, порозмножуватися, а щось таке набуте, те, що робить людину людиною.
Ми вирішуємо спілкуватися з людиною тоді, коли її установки близькі до наших. Адже коли хтось ненавидить, коли його обдурюють, – не буде спілкуватися з брехуном. Це все одно, що людина, IQ якої вище 160, не стане спілкуватися з ідіотом.
Принципи – це пунктуальність, дисципліна, обов’язковість. Вам же стає неприємно, коли забувають про те, що вам обіцяли? Ви розумієте тоді, що на вас людині наплювати.
Є принципи – установки на все життя: не бери чужого, не бреши (дуже часто порушується), стався до інших так, як хотів би, щоб ставилися до тебе. Нічого не нагадує? Хочете сказати, Мойсей був неправий?
Принцип – це як звичка чистити вуха і зуби. Можете не робити цього, але іншим людям буде неприємно з вами спілкуватися. Якщо ви адекватна людина, ви самі будете уникати таких осіб. До того ж завжди приємно знати про людину, що в неї є якісь принципи, – це означає, що на неї можна покластися, що вона не підведе.
Так, людям із принципами живеться нелегко. Це сказав ще Ірвін Велш, шотландський письменник. Мартін Лютер, німецький реформатор церкви, теж настраждався немало, але не прогнувся: «На тому стою, і не можу інакше». Еміліано Сапата, мексиканський революціонер: «Я хочу померти рабом принципів, а не людей». Він так і зробив, його розстріляли люди, та він не зрадив свої принципи, своє друге «я».
Сучасні молоді письменники часто твердять, що принципи – пережиток давніх часів. Вони впевнено закидають, що це схоже на бюрократію (багато мороки, а зиску немає), починають звалювати все на СРСР, казати, що принципи – це рабство. Але ж безпринципними людьми легше керувати. Вони думають, що вільні, та насправді людина, в якої є чіткі установки: це – можна робити, а це – ні за яких обставин, ніколи не піддасться спокусі зробити якусь дурість.
Двайт Ейзенхауер казав: «Народ, що цінує привілеї вище принципів, швидко втрачає і те й інше». Це відповідь тим, хто вважає, що принципи заважають добитися чогось у житті, і Костянтину Кондакову особисто.
І – так, принципи – це певною мірою несвобода. Але свобода добра лише до певної межі. Знеси всі межі – отримаєш хаос. Письменник Джонатан Сафран Фоер колись сказав: «Якщо нічого не має значення, тоді нема чого й рятувати».
«А до чого ж тут бабуїни?» – спитаєте ви. А до того, що принципи – саме те, чого їм не вистачає, щоб стати людьми.
Марина Ревуцька, студентка 6 курсу відділення журналістики