Бодіпозтив – звучить дуже надихаюче. Одразу уявляєш собі якихось будд або бодхісатв, просвітлених йогів або махатм. Але нічим таким тут і не пахне, це просто відносно нове поняття для старого як світ явища ? природності наших тіл. Це рух, який відмовляється від прийняття загальновизнаних норм краси на користь того, що наше тіло ? тема суто особиста, індивідуальна, і воно не потребує нав’язування стандартів. Що ж пропагує цей нео-хіппі-рух?
Бодіпозитив називають ученням про прийняття власного тіла. Він переконує жінок, оскільки саме вони є цільовою аудиторією, що для краси не обов’язкові макіяж, дорогий одяг, ботокс, манікюр, фарбування волосся, епіляція і тому подібні хитрощі. Цей рух відмовляється соромитися того, що природно, і ховати себе за штучним фасадом із косметики і нарощеного волосся.
Спочатку бодіпозитив зародився з феміністичного руху, оскільки рамки «правильної» краси частіше встановлюються для жінок (спасибі глянцевим журналам і рекламній індустрії). Зараз різні спільноти пропагують бодіпозитив як у зв’язці з фемінізмом, так і без нього. Само собою, бодіпозитив проповідує рівність статей і відмову від гендерних стереотипів.
Під тиском розгніваного жіноцтва, що не завжди вписується у стандарти 90-60-90, деякі бренди і журнали вже починають поступово відходити від звичного вигляду моделей, наближаючи продукцію до реальних людей і їхніх потреб. Краще зрозуміти бодіпозитив можна завдяки резонансним рекламним кампаніям і фотопроектам. Наприклад, цикл реклам Dove під назвою «Real Beauty» використовує аж ніяк не модельних жінок: на банерах красуються зморшкуваті, літні жінки, жінки із сивим волоссям, у веснянках, розміру XXL і таке інше. Свого часу наробило галасу фото Міли Йовович, яка з’явилася із неголеними пахвами на обкладинці журналу «Dazed and Confused». Цим фото вона підтримала феміністичний рух. До неї була Софі Лорен, найжіночніша з усіх жінок, яка, томно напівлежачи, закидала руки за голову і демонструвала так само волохаті пахви. А після них – Мадонна, яка не голиться сама, ще й дочку Лурдес збиває зі шляху істинного. За природну красу виступає й італійська богиня Моніка Белуччі: вона демонстративно відмовляється від послуг пластичних хірургів і категорично не бажає худнути (але їй це і не потрібно, зауважать чоловіки).
Ці відомі жінки своїм прикладом показали, що краса присутня і в природності, що бажаною можна бути і з неголеними пахвами, і що соромитися свого тіла не варто.
Де ж знайти цей рай для виснажених гонитвою за недосяжним ідеалом краси?
У соцмережах, наприклад, у тому ж ВКонтакті, на Фейсбуці тощо присутня численна кількість тематичних груп, присвячених бодіпозитиву. Їхні учасники (в основному, звичайно, учасниці) допомагають один одному навчитися цінувати здоров’я, унікальну красу та індивідуальність кожного, долати комплекси і жити в гармонії з собою, не озираючись на моду і громадську думку. Так, принаймні, вказано в описах до цих спільнот.
Сам по собі рух начебто виглядає чудово, але це якраз той випадок, коли у гарної ідеї дуже погане виконання. Де ж тут підводні камені?
По-перше, бодіпозитивниці, наприклад, із ВКонтакту беруть участь у «віртуальних» флешмобах: фотографують найнепривабливіші частини свого тіла і викладають фото в Інтернет. Вони оспівують целюліт і стверджують, що з ним не треба боротися.
По-друге, дуже часто адміністратори подібних груп упевнені, що зайва вага викликана не переїданням і не проблемами зі здоров’ям, а що це генетично обумовлена особливість, яку не вибирають, і тому вона прекрасна. Але чи не здається вам, що це просто спроба виправдати свою лінь і нехтування власним здоров’ям?
Просунуті йдуть далі. Вони виставляють на загальний огляд свої волохаті ноги і безжально банять тих, хто хоча б заїкнеться про існування бритви чи епілятора. Вони фарбують волосся під пахвами і вихваляються цим. Девіз: «Моє тіло ? моє діло» вони переінакшили і перетворили незрозуміло на що, доводячи, що можна любити тільки товсте і волохате тіло, а якщо ти доглядаєш за собою, то ти автоматично «підстилка», яка плазує перед чоловіками. Виходить, якщо тобі ліньки підтримувати себе в здоровій фізичній формі, укладати волосся, робити макіяж і голити ноги, то ти не неохайна лінивиця, а бодіпозітівниця. Непогана, взагалі-то, ідея боротьби з комплексами перетворилася на пропаганду запускати себе, жиріти, ходити з акне, розтяжками і целюлітом, до того ж демонструвати це оточуючим, немов би в протест: «Подивіться, я не така раба стереотипів, як ви, я особлива».
Та це все квіточки. Іноді до таких пабліків потрапляють люди, яким потрібна реальна психічна допомога. Відома історія про дівчину, яка вважала себе час від часу білкою (і це не жарт). Вона намагалася знайти допомогу в одній із груп, присвячених бодіпозитиву, адже на головній сторінці там було написано: «Ми допоможемо вам прийняти себе такими, як ви є». Невідомо, як там із прийняттям, але порадити звернутися до спеціаліста цій нещасній чомусь ніхто не здогадався. Інша дівчина вважала себе бі- (або й три-) гендером. Насправді у неї просто були проблеми з ідентифікацією особистості. І не до бодіпозитивниць їй необхідно було звертатися, а до спеціаліста. Але чомусь нікому із членів групи не прийшло в голову дати таку пораду. А от «пишатися тим, якою ти є» – то вони можуть порадити.
Цікаво, що адміністратори пабліків, присвячених бодіпозитиву (принаймні, ті, що ставлять на аватари свої справжні фото, а не фейкові картинки), цілком собі вписуються в патріархальні стандарти, нормально одягаються, користуються косметикою, мають сім’ю. І просто самостверджуються за рахунок своїх товстих, прищавих і волохатих передплатниць. А ті, у свою чергу, намагаються переробити світ, змусивши його любити те, що йому не подобається, замість того, щоб працювати над собою.
Марина Ревуцька, студентка 6 курсу відділення журналістики