Відзив
на автореферат дисертації Гуменюк Ольги Миколаївни «Кримськотатарська народна емігрантська пісня кінця ХVІІІ — ХІХ століть в контексті національних фольклорних традицій» на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук із спеціальності 10.01.07 — фольклористика
(Київ, 2017, 40 с.)
Актуальність теми запропонованого дослідження не потребує обґрунтування й доведення, хоча вони, безумовно, викладені в дисертації як її обов’язкові елементи. Але вони лежать на поверхні і є самоочевидними. В Україні зовсім невеликий загін науковців, які спеціалізуються у вивченні кримськотатарської мови, літератури чи народної культури. Зрозуміло, що йдеться про українських учених, а не самих кримських татар. Монографічна праця про кримськотатарську народну емігрантську пісню у нас з’являється вперше; і тому практичне й теоретичне значення такої роботи важко переоцінити.
Зупинюся на трьох особливостях цієї роботи.
Я знаю наукову творчість авторки вже доволі давно, стежу за нею (творчістю) і тому можу переконливо свідчити про те, що Ольга Миколаївна реально сама знає кримськотатарську мову й літературу, уклала не одну книжку антологій кримськотатарської народної поезії, виступила її майстерним перекладачем українською мовою. Відчуття огрому старанно зібраного фактичного матеріалу не буде залишати читача упродовж читання цієї фундаментальної праці. За знаннями предмета дослідження в Ольги Миколаївни в Україні немає конкурентів.
Відзначивши фактологічну ґрунтовність як першу особливість поданої до захисту наукової праці, не без захвату все ж слід сказати про її другу прикмету. Скільки доводиться читати безбарвних авторефератів, де відсутній реальний філологічний аналіз, заснований на елементарному методі наукової рецепції?! До розгляду конкретних творів у таких текстах справа не доходить. Ольга Миколаївна демонструє бережне ставлення до свого матеріалу; вона не просто подає аналіз багатьох творів, але сміливо наважується присвятити окремому творові цілий параграф (підрозділ) своєї дисертації. За всілякими багатьма структурними конструкціями ми забули, що таке елементарний цілісний аналіз художнього твору. А Ольга Миколаївна не забула і показала його вишукані зразки, аналіз поетики саме як змістової форми. Зрештою, метою й функцією літературної критики й літературознавства є сенсошукання, а, за Р. Бартом, і сенсотворення. Вони й піднесені авторкою до рівня високої професійності.
Третьою особливістю роботи є її дискурсивний характер. Це модне слівце зітерлося як старий п’ятак від багаторазового використання. Ольга Миколаївна повертає йому його первісний зміст: дискурс — це текст, занурений у життя. А саме життя кримськотатарського народу не такий уже й відомий предмет для української інтелектуальної спільноти. На цих теренах необхідно спочатку довго пояснювати історичний матеріал, а тоді вже говорити про те, як він відображений в усній народній творчості. Ольга Миколаївна непомильно це відчула й пішла саме цим шляхом.
На обговорення хотілося б винести три питання.
Зрозумілим чином, авторка не могла оминути проблеми організування великого за обсягом фактичного матеріалу. Процедуру й результати цієї операції вона позначила терміном «класифікація» (с. 5). Літературознавство знає іншу надійну, перевірену категорію — типологія. Саме про типологію йдеться й у цьому випадку. Лишіть класифікацію біологій, зоології. Навіщо вигадувати на місці працюючого наявного поняття щось інше? Деякі автори й на цьому не спиняються і починають говорити про таксонімію. Я — проти.
Авторка не обійшлася без визначення предмета дослідження: «Емігрантські пісні кримських татар, — написала вона, — це насамперед жанровий різновид соціально-побутової лірики, в якому зримо відобразилися історичні та побутові реалії певної епохи» (підкреслення моє. — І. М.; с. 11). Виникає питання: якщо зримо відобразилися історичні реалії епохи, то куди з дисертації поділося саме поняття історичної народної творчості? Я розумію все внутрішнє розмаїття явища, але мені здається, що підходити до нього слід було через історичні двері.
В українській традиції рекрутські та солдатські пісні відносяться до окремого типу пісенної творчості. Для мене невиправданим і невмотивованим виглядає віднесення солдатської пісні до емігрантського типу. Разом з тим, це явище — ще одне свідчення історичного змісту еміграційного фольклору.
У цілому ж необхідно відзначити високу методологічну культуру дисертантки, її здатність розв’язувати найскладніші історико-літературні проблеми, адекватно до предмета організувати своє дослідження. Докторська дисертація Ольги Миколаївно Гуменюк є визначним внеском в українську гуманітарну науку, за методологією, об’єктом і предметом цілком відповідає вимогам ВАК України до докторських дисертацій — розв’язувати важливу наукову проблему. Це дозволяє говорити про те, що Ольга Миколаївна Гуменюк заслуговує на присудження їй наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 — фольклористика.
10 травня 2017 року
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук
професор кафедри журналістики
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.