Проблемне есе-доповідь на основі «Посібника з альтернативних медіа», з серії «Медіа практика», автори Кейт Койєр, Тоні Доумунт, Алан Фонтейн / «The Alternative Media Handbook» by Kate Coyer, Tony Dowmunt, Alan Fountain. Routledge, 2007.
Ми живемо у світі, де поняття «комунікаційна революція» – нормальне явище, яке нікого не дивує. Але саме через неї в нашому суспільстві відбувається суттєвий злам парадигми комунікацій, оскільки нові форми мовлення через інтернет дозволяють формуватися новим формам мас-медіа та новим формам аудиторії, а через це і альтернативним формам комунікації. Сучасна медіасфера має в собі численні можливості для використання журналістами, політиками, активістами, оскільки потенціальна аудиторія – дуже значна. В утопічному світі інтернет має всі можливості стати явищем, на яке сподіваються всі медійники та й уся більш-менш свідома частина людства, – відкритим та всеохоплюючим «суспільним» простором, де не існувало б монополії на аудиторію та панувала б свобода інформації в її кращому розумінні. Але реальність сучасних медіа суттєво відрізняється, бо треба розуміти, що справжнього простору з відкритою інформацією на сьогодні не існує, а є лише часткові спроби розвивати альтернативні канали інформації.
«Посібник з альтернативних медіа» є дуже важливим джерелом інформації для розуміння самого поняття. Майже на початку автори посібника цитують Раймонда Вілльямса: «Існують суперечливі фактори в соціальному розвитку в цілому, які роблять можливим використовувати деякі, або навіть всі нові технології для цілей досить відмінних від уже існуючого соціального порядку: неодмінно локально та, можливо, більш загально».
Для визначення поняття «альтернативні медіа» автори посібника перебирають усі існуючі «ярлики», пов’язані з цим терміном. Серед них «радикальні» та «незалежні», «громадянські», «тактичні», «активістські» або ж «автономні» медіа. Багато суміжних понять створюють одну канву, і лише якщо розуміти сутність кожного із цих лейблів, коли вони функціонують самі по собі, без прив’язки до жодної сторонньої теорії, можна осягнути весь масштаб поняття «альтернативні медіа», які своїм власним способом домоглись об’єднання в собі цих ярликів. Варто зважати на те, що слово «альтернатива» має в собі вже декілька варіантів розуміння. Це може бути щось нове, що було сформовано, щоб протистояти вже усталеному та звичному. А, якщо взяти корінь слова англійською, тобто «alter», що означає «змінювати», то поняття «альтернативні медіа» може бути витлумачене як «щось звичне, що було змінено, трансформовано, дороблено тощо». Саме такий хід думок наштовхнув мене на ідею, що в поняття «альтернативні медіа» ще більше трактувань, ніж здавалося після прочитання згаданго посібника. Соціальні мережі, навіть якщо вони подають ту саму інформацію, і вважаються просто іншим майданчиком для визнаних, мейнстримових, всесвітньо відомих медіа, все ж використовують альтернативний спосіб подачі, орієнтуються на досить відмінну аудиторію, значно коригують свою редакційну політику залежно від технічного розвитку. Наприклад, Guardian, досить таки праве видання, традиційні форми якого дуже часто концентруються на соціополітичних та економічних новинах, у своєму акаунті в Інстраграмі має значну кількість постів щодо культури, зірок та знаменитостей.
Автори книги досліджують підхід Кріса Аттона, який використовує термін «альтернативні медіа», щоб означити «діапазон медіа-проектів, утручань та мереж, що працюють проти, або намагаються розвинути різні форми домінуючих, очікуваних (та широко-сприйнятих) шляхів “ведення” медіа».
На його думку, альтернативні медіа повинні показувати такі характеристики:
– радикальний контент, політичний або ж культурний;
– сильна естетична форма;
– використання технологічних адаптацій та інновацій;
– альтернативні способи поширення та позиції анті-копірайту;
– трансформація соціальних ролей та стосунків у колективних організаціях та депрофесіоналізація;
– трансформація комунікативних процесів – «горизонтальні зв’язки» тощо.
Радикальні медіа для Джона Даунінга існують у формах танцю, графіті й визначаються його руйнівними стосунками із силою мейнстриму та владою. У цьому випадку прикладом є Роберт Бенкс, який починав свою творчість на вулицях у формі стріт-арту, а зараз більшість соціальних мереж наповнені його творами, особливо після його роботи з портретом Барака Обами «Надія». Він постійно викладав свої роботи в Інстаграмі з іронічними аудіокоментарями. Таким чином, соціальні мережі стали радикальними медіа.
Розуміння кожного з елементів, які разом формують поняття «альтернативні медіа», звичайно, необхідне, але треба зважати на цінність теоретичних знань і на те, що, як-ніяк, треба вміти долучити теорію до практики. Тож переказування кожного з аспектів, які були висвітлені в першій частині посібника, могло б стати як гарною базою для подальших наукових досліджень, так і, рівною мірою, спробою написання якомога більшого тексту з докладанням мінімальних зусиль для того, щоб знайти пристосування цим знанням у реальному житті.
В обраному аспекті, розмірковуючи над терміном «альтернативні медіа», я намагаюсь відштовхуватись від більш технічного аспекту. Автори «Посібника з альтернативних медіа» досить чітко розклали на всі необхідні елементи це поняття й пояснили, до яких медіа і яка існує альтернатива. А ось 13-ий розділ «Розповсюдження та аудиторії» присвячено новим технологіям, які суттєво змінили обличчя медіамаркету, та тому, як альтернативні медіа знаходять шляхи до своєї аудиторії. Тут іде мова про певні розбіжності щодо обсягу аудиторії для повідомлень альтернативних медіа та про саму потребу в таких кількісних запитаннях, у першу чергу. Дослідники кажуть, що, якщо для традиційних, домінуючих медіа, працює рівняння «чим більше аудиторія, ти сильніший вплив», то для альтернативних – розмір або «масовість» аудиторії значення часто не мають, є незначними. Вони стверджують, що як важливі характеристики рахуються саме зміст та якість реакції аудиторії, а не лише якісь статистичні дані. При цьому наводять цитату професора Джона Даунінга, де він каже, що існує небезпека сприйняття альтернативних медіа як таких, що завжди ризикують потребувати рівнятися до стандартів великомасштабної мас-комунікації, а в цьому випадку вони приречені до провалу. Дослідник допускає, що користувачі радикальних альтернативних медіа будуть вести себе досить відмінно від аудиторії традиційних ЗМІ, бо ці медіа часто взаємодіють із різними активними соціальними рухам.
Але, як мені здається, ситуація з обсягами аудиторії значно змінилася за останнє десятиріччя. З досить обмеженої за своїми можливостями та аудиторією категорії, що ховає шалений потенціал, альтернативні (з точки зору технічного підходу) медіа у вигляді соціальних мереж перетворилис на такі, що захопили світ. Наразі в Інстаграмі у BBC – 74,2 тисячі підписників, у CNN – 3,1 мільйона, у FoxNews – 1,2 мільйона, у TIME – 3,7 мільйона, а у VOGUE взагалі – 15,2 мільйона підписників. Більше того, сьогодні вже існує такий феномен, як «медіа-боти» у месенжерах, а саме – спеціально написані під велике ЗМІ програми, які або ж розсилають усім підписникам свої новини, або ж автоматично відповідають на їхні запити добірками хедлайнів із посиланням, співвідносячи улюблені теми та топові новини.
Альтернативні медіа досить часто перебувають у центрі соціальних подій, вони можуть діяти у якості сили для організації певних рухів та ініціатив, а не лише для інформування. Але було б сумнівно з точки зору раціонального мислення допускати, що авторитетність економічної науки, що лежить в основі цифрового капіталізму та посилюється через академічний світ, політику та засоби масової інформації, може бути просто занедбана через трансформуючу силу блогів, соціальних мереж та іншого контенту, який створюють користувачі, а не професійні спеціалісти. Інтернет є чудовим інструментом для розвитку комунікації, зокрема політичної, але все ж соціальні мережі також залежать від таких значних ресурсів, як час і фінанси. Тим не менше, громадянський журналіст, який працює на теренах альтернативних медіа, потребує набагато менших ресурсів, ніж журналісти, які працюють на повну ставку. І цим сьогодні активно користується велика кількість медіа. Якщо головним полем для поширення інформації є соціальні мережі, то вже немає суттєвої потреби у складних текстах, над якими довго й обережно працює людина, котрій до того прийшлося ще й вчитися декілька років. У випадку Інстраграму, Твіттера чи інших соціальних мереж, головними вимогами до тексту є яскрава картинка чи звучний заголовок та досить обмежена кількість тексту, що передає основну думку. Досить зручним аспектом також можна вважати той факт, що не потрібно наймати для цього людей на весь робочий день, оскільки відтоді, як інтернет став поняттям таким же звичайним, як і телефон або телевізор, виникла ціла каста «фрілансерів», які виконують задану роботу без зайвих ускладнень. Особливо в епоху копірайта та рерайта отримати потрібну порцію новин зовсім не є проблемою.
Формат новинної інформації у рамках соціальних мереж, які в цьому випадку розглядаються як альтернативні до традиційної журналістики медіа, стає досить зрозумілим, якщо приділити цьому достатньо уваги. Як кажуть сьогодні дослідники, увага середньостатистичного користувача медіа може триматися на одноманітному матеріалі лише до хвилини. Таким чином, довгі тексти дуже активно виходять із ужитку у зв’язку з тим, що лише певний відсоток їх дочитує до кінця. Це робить роботу журналіста, який працює у соціальних мережах, трошки легшою и трошки складнішою водночас. З одного боку, більше не потрібно працювати над повноцінним матеріалом – з декількома інтерв’ю, з повноформатними лідами та підрозділами. З іншого, від спеціаліста соціальних мереж потребують знання SMM – Social Media Marketing, маркетингу соціальних мереж, а ще обов’язково SEO – Search Engine Optimisation, пошукової оптимізації. А ще, можливо, RSS – receive-side scaling, спеціального формату для означення стрічки новин, анонсів статей, оновлень у блогах тощо. Найчастіше, головними вимогами до матеріалів, які публікуються в соціальних мережах, є унікальність та «клікабельність». Про першу вимогу здається дивним говорити окремо, адже традиційні медіа завжди намагаються представити лише оригінальний контент (в ідеальному випадку, зрозуміло), і важко уявити, що можна на одному каналі почути слово-в-слово те, що тільки-но розповіли на іншому. У інтернеті ж це досить поширене явище, коли одна й та же історія в тому самому вигляді «кочує» з сайту на сайт, іноді навіть без виправлень очевидних помилок. Але для тих сайтів та медіа, для яких важлива статистика відвідування, читабельність та «клікабельність», – а це всі ЗМІ, які намагаються своїми матеріалами заробляти гроші, – унікальність тексту є запорукою вдалого виведення посилання на матеріал під час пошуку за ключовими словами користувачами у ньюз-колекторах по типу Google або Yandex. Поняття авторських прав, з огляду на потребу в оригінальних текстах, частково зберігається, але ми всі розуміємо, що одна єдина ідея, переписана десятьма різними словами, все ж залишається однією ідеєю. Але, не це основна проблема соціальних мереж. У гонитві за переглядами та лайками більшість ЗМІ, що оперують у соціальних мережах, опираються або ж на сенсаційність, або на скандальність, або на інші, не дуже правильні з точки зору професіоналізму аспекти подій. Звичайно, буде несправедливим узагальнювати, бо існують чудові приклади, коли соціальні мережі ніяк не псують образ журналістики, а лише підкріплюють цікавість до матеріалів, даючи своїм користувачам можливість пройти по посиланню під постом, який їх зацікавив. Але все ж треба зважати, що саме підхід до роботи та до професії в цілому у спеціалістів із соціальних мереж досить відрізняється. Якими б демократизованими та незалежними вони не були, більшість із них або самі є блогерами, або опираються на феномен блогерства, чи так званої «громадянської журналістики». Але яку б оригінальну інформацію вони не надавали, вони не вирощують тремтливо свої джерела, не опікують їх і потім не використовують на повну, як це роками роблять журналісти традиційних ЗМІ.
Зрозуміло, що, з огляду на сучасну ситуацію, багато кому з журналістів довелось перекваліфіковуватись, довчатися, напрацьовувати нові навички та нову аудиторію, яка є користувачем альтернативних ЗМІ. Факти свідчать самі за себе – згідно з дослідженням «Українського інституту майбутнього» щодо майбутнього українських медіа, то вони значною мірою перебувають у стані кризи. Традиційні ЗМІ щодня втрачають свою аудиторію, яка все активніше переходить до пошуку інформації в онлайн. Та ще й у сьогоднішніх реаліях переважна більшість медійників активно користуються соціальними мережами як засобами масової інформації, а для деяких учасників Facebook взагалі виявився головним джерелом інформації. І треба розуміти, що це досить поширена сьогодні тенденція.
Якщо ж згадати про наведену вище класифікацію Кріса Аттона, то ми маємо декілька аспектів, на яких він наголошував і яким відповідають альтернативні медіа у варіанті соціальних мереж. Усі матеріали, які публікуються на акаунтах ЗМІ, як правило, мають гарну або помітну обкладинку-фотографію. Саме вона прихиляє до себе користувачів і змушує зупинитися, аби приділити увагу тексту. Часто альтернативні ЗМІ активно використовують політичний та культурний аспекти в соціальних мережах. Варто лише згадати сторінку FOX News у Інстаграмі, де значну частину всього контенту займають обличчя політиків та їхні висловлювання. Або ж сторінку The New Yorker, де стабільно з’являються карикатури в типовому для журналу стилі, у яких дуже часто порушуються політичні чи культурні проблеми. Звичайно, будь-яка соціальна мережа може бути використана лише завдяки сучасним технологіям. Сьогодні це стало набагато легше, адже ЗМІ часто використовують автоматичні публікації, коли матеріал з сайту медіа одразу йде до всіх акаунтів соціальних мереж, і вже там їх треба лише скоригувати. Це є прикладом використання технологічних адаптацій та інновацій. Щодо питання інтелектуальної власності – тут досить протилежні ситуації в різних ЗМІ. Авторитетні та впливові медіа намагаються навіть у соцмережах поширювати унікальний контент. Але менші за обсягом аудиторії та соціальним впливом організації нерідко вдаються до використання чужих текстів за умови рерайту або навіть копірайту. Головний аспект, який підтверджує відношення соціальних мереж до альтернативних медіа – депрофесіоналізація. Це ми можемо спостерігати на прикладі того, як сьогодні ведуться акаунти засобів масової інформації в соціальних мережах. Найчастіше цим аспектом займаються люди з технічними навичками, а не журналісти безпосередньо. У кращому випадку, автори текстів роблять «вижимки» зі своїх матеріалів, які здаються їм найважливішими, і вже їх у пристосованому для альтернативних медіа варіанті підгружають на потрібні сайти. Але, що відбувається найчастіше, з онлайн-видання за кожним опублікованим текстом йде механічне переведення коротшого матеріалу з ключовими словами, яке може навіть не контролюватися самими журналістами. Прикладом цього є сьогоднішня ситуація з блокуванням російської соціальної мережі Вконтактє, у якій були, і є сьогодні, сторінки усіх найбільших медіа України. Незважаючи на відсутність прямого доступу до цієї соцмережі, сторінки «ТСН», «1+1», «УНІАН», «Громадьске», «Страна.UA», «Апостроф», телеканал «112», «Корреспондент», «Радіо Свобода» та інші продовжують працювати. І більшість із них стверджують, що це мережа Вконтактє автоматично підтягує новини з основного сайту медіа, тобто відбувається автоматичний експорт новин. У цьому разі є сенс допускати, що редактори не працюють із матеріалами, що без сторонньої допомоги циркулюють між соціальними мережами.
Повертаючись до поняття альтернативи, хочеться проаналізувати саму суть явища соціальних мереж як альтернативних до традиційних медіа. Як кажуть дослідники, сьогодні ми живемо в епоху постійної інформаційної втомленості, оскільки з усіх можливих засобів комунікації ми отримуємо різну інформацію, як змістовно, так і якісно, тобто в різні способи та в різних форматах. Дослідник Мартін Гілберт стверджує, що кожного дня людина в середньому отримує таку кількість інформації, яку зможуть вмістити не менш як 174 газети. І якщо 100 років тому за все життя людина могла прочитати лише 50 книг, і це була вся інформація (не рахуючи вербальної), то на сьогодні за один рік ми можемо переглянути сотню фільмів, прочитати стільки ж книжок та ще й кожного дня отримуємо новини з традиційних ЗМІ та інтернету. І тут хочеться згадати про термін, який був запроваджений на теренах Манчестерського університету – «information obesity», або «інформаційне ожиріння», якщо перекладати дослівно. Цей термін означає нездатність перевести отриману інформацію у розряд знань і таким чином підтримувати її в будь-якій сфері. І так само, як фізичне ожиріння – це не просто переїдання, так і інформаційне включає в себе набагато більше аспектів, таких як зниження якості інформації, проблеми з навичками засвоєння та поширення інформації, відсутність креативності та гнучкості розуму. А з того виникають такі наслідки, як створення теорій змов, постійне відчуття відсутності приватності, звичка до плагіату та інше. І згадую я цей термін не просто так, а в контексті альтернативних медіа, оскільки на теренах соціальних мереж не існує фільтрів (крім часткової цензури, установленої власниками сайтів) на поширення інформації. Більше того, через доступність будь-якого джерела та легкість пошуку потрібного, людина не приділяє уваги конкретним новинам і пропадає у фід-стрічці, яка пропонує не одну, не дві, а десять і більше версій тієї самої події. Таким чином, одночасно маючи перевагу у вільному доступі до інформації, ми перевантажуємо свій мозок.
Головне питання: на що треба опиратися українським альтернативним медіа і чого остерігатися? Мабуть, треба намагатися створювати унікальний та високоякісний контент замість автоматичного «підтягування» однотипних новин. Чого варто уникати? Копіювання одне одного та відсутності оригінального стилю. Все ж таки американські та європейські альтернативні медіа точно мають своє власне обличчя, яке важко сплутати з іншими, а нам ще треба працювати над своїми техніками.
Єлизавета Перальта – студентка 6 курсу відділення журналістики