Відгук
на автореферат дисертації Валькової Катерини Геннадіївни «Жанрово-комунікаційні особливості книги подорожніх нарисів Іллі Ільфа і Євгенія Петрова «Одноповерхова Америка» на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю
27.00.04 — теорія та історія журналістики (Львів, 2017, 19 с.)
Я давно чекав на появу такої наукової праці — зосередженої на аналізі поетики епохального журналістського твору. Публікації К. Г. Валькової я так само помітив давно і з інтересом читав її розвідки про «Одноповерхову Америку». Відзначу, що цей твір — дуже вдалий вибір для аналізу. Понад те — він дисертабельний, адекватно відповідає обсягам і завданням дисертаційного дослідження. Авторка справедливо відзначила, що книга Іллі Ільфа і Євгенія Петрова випала з контексту розвитку подорожнього нарису, а відтак і не розглядалася поважно в наукових дослідженнях. Звідси випливає беззаперечна актуальність запропонованої праці.
Хотілося б вказати на два аспекти появи цієї праці, які зредуковано прозвучали в роботі.
Перший аспект ми відкриємо методологічним ключиком Юрія Шевельова, який висловив свого часу таку ідею: радянська пропаганда добрехалася до такого рівня, що їй уже ніхто не вірить; вихід полягав у допущенні до справи пропаганди мистецтва, але для влади це був небезпечний шлях, бо мистецтво — багатозначне за змістом і може бути прочитане і так, і інакше; це давало радянським письменникам можливість балансувати між необхідністю і свободою. Авторка недарма говорить про «Одноповерхову Америку» як про «вияв творчої свободи» (с. 6). Безумовно, з погляду влади це була спроба поставити собі на пропагандистську службу мистецтво. Спроба не вдалася й довела неспроможність супер-тоталітарної влади, якою вона була в СРСР в середині 1930-х років, поставити мистецтво перед собою на коліна.
А задум був геніальний, хоч і прямолінійний. Недарма він був сформований у надрах Політбюро ЦК ВКП(б), тобто на самому вершечку влади. Можна переконливо припустити — за участю самого Сталіна. Випустити за кордон двох письменників-сатириків для написання книжки подорожніх нарисів про найпередовішу країну капіталістичного світу. Це тоді, коли подорожній нарис перестав існувати в СРСР. Бурхлива хвиля підйому подорожнього нарису в 1925–1932 роках змінилася його цілковитою відсутністю надалі. Навіщо було владі терпіти присутність нишпорок-журналістів, які совали носа в усі закамарки? Усі проекти подорожей, творчих відряджень було згорнуто. Але для Іллі Ільфа і Євгена Петрова відкрито дорогу на Захід: їдьте, пишіть. Очікувався твір у жанрі памфлету в дусі Дж. Свіфта. Проте з-під пера авторів вийшло зовсім не те, чого хотіла влада.
К. Г. Валькова кілька разів говорить про «Одноповерхову Америку» як про «глибоко суперечливе масово-комунікативне явище» (с. 2 та ін.). Ця суперечність і була породжена дистанцією між інформаційно-когнітивним рівнем подання матеріалу та публіцистично-пропагандистськими інтенціями його інтерпретації. Журналісти розповіли правду про побачений американський світ. Читач легко відгортав те, що належало до зони необхідності, і залишався разом з авторами в просторі свободи. Це й розлютило владу й пояснює негативну офіційну критику й читацьку любов до книги.
Авторка на високому рівні провела своє дослідження. Думається, крім літератури з комунікативних наук, вона корисно засвоїла класичні праці з поетики й уміло застосувала їх до аналізу «Одноповерхової Америки». Структура роботи виважена й виправдана, дозволяє по горизонталі й по вертикалі «пройтися» по тексту.
Зауважимо, що для першого розділу максимально цікавим був би міжнародний контекст рецепції цього явища. Чи переклали американці твір про себе російських сатириків? Сподіваюся, що так. Як, наприклад, і росіяни книжку Астольфа до Кустіна «Росія в 1839 році». І як її зустріли? Це ж важливі деталі для рецепції досліджуваного явища.
Ми вже забуваємо марксистську термінологію. Цим пояснюється вживання на с. 8 поняття «робочого класу», замість «робітничого класу».
Є деяка текстова суперечність у твердженні авторки про те, що «книгу з року в рік перевидають, читають, маршрутом Ільфа і Петрова подорожують журналісти» (с. 2), і повідомленням про те, що «книгу не тільки дискредитували, а й упродовж наступних двадцяти пʼяти років практично не перевидавали» (с. 14). Ці твердження слід було б узгодити між собою.
У цілому Катерина Валькова створила потрібну для нашого журналістикознавства, сильну дисертаційну роботу про жанрово-комунікаційні особливості книги Іллі Ільфа і Євгена Петрова «Одноповерхова Америка», авторка довела свою здатність розв’язувати складні наукові завдання. Дисертація Катерини Валькової є гідним унеском в українську гуманітарну науку, за методологією, об’єктом і предметом цілком відповідає вимогам ВАК України до кандидатських дисертацій –– розв’язувати важливу наукову проблему. Це дозволяє говорити про те, що Катерина Геннадіївна Валькова заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 –– теорія та історія журналістики.
15 вересня 2017 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.