У час неабиякої популярності соцмереж з’являється дедалі більше можливостей для масового віртуального «Просвітництва». Переглядаючи список харківських груп (пабліків), натрапляєш на «Рейтинг», що залучає читачів незвичайними оглядами, цікавими думками, об’єктивними оцінками закладів, місць і подій Харкова.
Мені випала унікальна можливість особисто познайомитися з його засновником під час кастингу до членів команди.
– Як прийшла ідея створити публічну сторінку?
– Це трапилося в меланхолійний лютий, у теплій квартирі. Не хотілося нічого створювати, хотілося оглядати те, що вже є. А потім прийшла ідея обирати найкраще, щоб людина не моніторила годинами Інтернет, а зайшла в одне місце і бачила огляд (що добре, а що погано), спиралася на якісь факти. Наприклад, ти не зміг піти на концерт, а так зайшов в паблік і вже знаєш, яким він був.
– Ваша група – це хобі чи професія?
– Паблік – це хобі, з якого можна вилучати плюси. Нові знайомства, нові можливості. Наприклад, безкоштовно пройти на захід і зробити огляд, а також взяти контакти для реалізації нових ідей
– Скільки часу Ви приділяєте такій роботі?
– Точної цифри немає. Ти цим просто живеш. Бувають такі моменти, коли можеш виділити 10 хвилин, а буває, що і весь день! Адже не завжди все виходить гладко, хоча ми і намагаємося дивитися завжди на кілька кроків вперед.
– Ви самі керуєте групою чи у вас є помічники?
– Кращий соратник – це мій друг Артур Тахтаулов. Я був каталізатором того, що час покінчити з навчанням, яке ні до чого не приведе.
Ми разом вирішили займатися тим, що нам подобається і буквально через 2 місяці почали створювати свої лекції, привозити спікерів з різних міст. Самотужки все організували – самі прийшли до тієї думки, що в нас вийшло, що вже відірвалися від тієї загальної маси, в якій були раніше. І ось з Артуром ми продовжуємо йти, як то кажуть «нога до ноги» (сміється). Він підтримує мене в ініціативах, а я – його.
– Скільки людей сьогодні у Вашій команді?
– Майже 50 чоловік, проте кадри постійно змінюються. Хтось розуміє, що це не його, та йде далі, а в когось, навпаки, виникає непереборне бажання та інтерес. Ми спочатку думали, що 50 кадрів – це багато, але потім зрозуміли, що наша платформа – це організатор можливості розвитку.
– Чи було бажання залишити паблік?
– Ніколи не думав над цим… Мені буде дуже прикро його кидати. Стільки часу, сил та ідей було вкладено. Навіщо творити, якщо не доводити до кінця? А в проекті кінця не видно!
– Як ставитеся до хейтерів?
– Дуже добре. Їх чомусь не дуже багато (сміється), але я доброзичливо до них ставлюся. Знаєте, є такий вислів «собака гавкає, а караван іде». Ті самі хейтери – ті ж собаки, які змушують тебе рухатися все далі і швидше. Вони надають мотивацію, підказують, що можна поліпшити.
– Що на рахунок планів на майбутнє публічної сторінки, адже відтепер у мережі «ВК» розробляти проект недоцільно?
– Зараз ми створили власний канал у Телеграм. У розробці – зробити ресурс офф-лайновим, тобто таким, на який можна було б спиратися. А потім взагалі створити власний сайт. Найголовніша мета – довіра аудиторії!
Катерина Сич – студентка 3 курсу відділення журналістики (в межах виробничої практики)