На кафедрі журналістики в рамках навчального курсу «Історія української журналістики» стало традицією наприкінці влаштовувати презентування студентами власних видавничих проектів на тему «Видання, стилізоване під ХІХ сторіччя». Такий проект має за мету перетворити потенційно історико-теоретичний курс на яскраву творчість, а також не лише отримати й закріпити професійні знання, але й доторкнутися до історичних подій, імен тощо, пропустивши через себе і через власну журналістську творчість давню медійну стилістику, тематику, подієвість.
Зокрема, Валерія Ємець у своїй газеті «Юзівчанам» створила цікаву добірку «Перепис населення» ([на 1887 рік] «…селище Юзівка [нині Донецьк] – 17897 осіб…» та матеріал науково-просвітницького характеру «ЯКЕ МАЄМО ВУГІЛЛЯ». Карина Тарасевич у запропонованій газеті «Інтелігентка» в рубриці «Інтерв’ю в номер» підсумувала набуті знання з української літератури про Ольгу Кобилянську в змодельованому інтерв’ю з прогресивними, як для того часу, питаннями на зразок «Чи складно було прийняти рішення про вдочеріння Оленки? Інші б на Вашому місці побоялися виховувати дитину без батька» або «Наскільки Ви є феміністкою?». Студенти другого курсу не обійшли стороною і наукову тематику. Так, Роман Дяченко у своїй газеті «Снаркѣ», стилізованій під 1877 рік, розповів про фонограф Едісона й супутники Марса. Цікавим є в його газеті і той момент, що стилізація відбувається з позиції вже відомих відкриттів, так: «Немецкий инженер Карл Бенц сейчас работает над двигательным механизмом. Не знаем, когда точно он его представит в завершенном виде, но в названии точно будет слово “двухтакный”».
Олексій Біркін і Ельман Гусейнов створили стилізацію «давньої» газети «Харьковский університет» під назвою «Поза Годинами», під час презентації наголошуючи на тому, що ця газета «найкраща в світі газета». Газета присвячена проблемам студентів, створена в іронічному стилі, зокрема одна з публікацій «”Туманні” перспективи» повідомляє, що «У Харківському університеті заборонили палити люльку під час занять» та продовжили: «Першим пропозицію з цього питання висунув декан факультету Екології Михайло Здоровяк. На його думку, таким чином студенти відволікаються від процесу навчання і, закриваючи димом від паління люльки дошку, заважають здобувати знання іншим студентам. Більшість студентів після цієї заяви залишились обуреними…».
Студенти не оминули своєю увагою такі давні явища, як реклама та оголошення. Так, у часописі «Луччий в мірє вєстнікѣ», над яким працювали Андрій Несміян, Олександр Манченко, Юлія Кирпич, Ольга Рудченко, Ірина Тетірко, особливо цікавим стало шлюбне оголошення: «Розшукую жену! Маю три вола і помесьтъе. Скромні требованія: вага, рост – неважно, головне – душа. Дворянськіє корні, велика ділянка зємєльная, потомства єсчо не імєющая – обязательно. Прозьба для души: умєніє іграть на фортопъяно».
Іще багато інших цікавих робіт було представлено 22 травня 2018 року на другій парі – одноосібно чи колективами. Альона Колодько, Христина Науменко, Вікоторія Селіверстова, Дар’я Григоренко, Олександр Магула, Лілія Пасмурова, Марина Беличко обрали для основним тематичним напрямком стилізації під ХІХ століття цікаві психологічні студії – наукові та довокланаукові – та створили випуск щотижневого видання «Психея». Вони змогли доволі вдало схарактеризувати, як для журналістів початківців, популярну на той час тему «євгеніки», з іронічним поглядом сучасника: «…Однак час не стоїть на місці і кожну хвилину технології порятунку душі удосконалюються в божевільних будинках завдяки спеціальним процедурам: трепанація черепа, кровопускання, очищення кишечника, екзорцизм, гідротерапія тощо».
Другокурсниці Ольга Ілюніна, Анастасія Хушану, Надія Рубініна змогли також практично відточити здобуті знання з курсу «Інформаційні жанри», зокрема, щодо жанру некрологу. Так, читаємо у виданні «Зоряна стріха»: «На 67 році життя помер вельмишановний пан Станіслав Марцін Скарбек – засновник театру свого імені у Львові та послення Заклад “Доброчинний інститут для сиріт та убогих”. Трагедія сталась 27 жовтня 1848 року, так і не дочекавшись повного збудування Закладу Скарбек Станіслав Марцін відправився в інший світ…».
Оригінальністю формату відзначилися Марина Павлова та Тетяна Ставнича, створивши стенгазету «Дѣло не закрыто», де головними персонажами матеріалів стали однокурсники, «розшукувані» за «совершеніе особо тяжкого преступленія», з неабиякою самоіронією: «ПримѢты: на видъ 19–20 летъ, ростъ 175, крупнаго тълосложенія, лицо круглое».
Звичайно, що такий вид роботи передбачає і сумлінне знання з історії – й зокрема історії Харківського університету, і журналістську сміливість, і нічим не обмежену креативність. Можна шукати в кожному номері помилки, як історичні, так і мовностилістичні, однак немає сумніву – роботи були виконані з величезним натхненням, а присутні колеги набули цікавого досвіду!
З посмішкою, кафедра журналістики