Виявляється, далеко не всі публікації в газеті можна назвати статтями. Лід –це не лише вода в твердому стані, а ще й короткий виклад матеріалу, розміщений після заголовку. А улюблений письменник дитинства Даніель Дефо – ще й один з найвідоміших журналістів, з яких й починалося наше ремесло! – напевне, у перші дні навчання в університеті мій світ перевернувся, а розум все перетравлював і перетравлював інформацію від викладачів. Та й не дивно, адже стільки цікавих фактів щодо омріяної професії я ще ніколи не чула. Однак на першому курсі, як і тисячі інших вчорашніх школярів, я була на сто відсотків переконана, що місія університету полягає лише у фаховій підготовці студентів. Тож припустімо, що це дійсно так…
Він, Магістр Журналістики, закінчив університет з відзнакою й улаштовується на роботу до однієї з харківських газет. Володіння словом, бездоганне знання жанрової палітри й уміння писати якісні тексти – спершу головний редактор впевнений, що знайшов справжнісінький скарб. Однак проходить тиждень, у редакції помічають неспроможність Магістра критично мислити, аналізувати ситуацію й дивитися всередину проблеми, а не крізь неї. Теми з політики та економіки для Магістра – табу, адже в університеті він вивчав лише журналістику. Під час збирання інформації новоспечений кореспондент весь час залишається ні з чим: держслужбовці з ним не спілкуються, фотографувати на заходах йому не дозволяють охоронці. А через вчорашні погрози бізнесмена, який нібито подає на Магістра до суду, нашому герою до сих пір моторошно. «Щоб мене звільнили з роботи? Ні, краще я покину цю справу, адже не дарма я стільки років провчився на журналістиці», – розмірковує вузькопрофільний псевдо-майстер. Тож через місяць головний редактор змінює своє ставлення до нового працівника, і зі «скарбу» він перетворюється на однобічну особистість, якій ще вчитися й вчитися…
На щастя, історія про уявного Магістра Журналістики – це лише вигадка. А місія Університету як соціального інституту набагато ширша за те, щоб дати людині лише фахові знання та вузькопрофільну підготовку.
Інститут подорослішання
Саме за час навчання у вузі ми стаємо дорослими, формуємось як особистості й готуємось до складностей справжнього життя. Тож саме викладачі та одногрупники, починаючи з першого курсу, допомагають нам стати тим, ким ми є зараз.
Пам’ятаю, як колись з острахом уявляла своє майбутнє й навіть мучила себе запитаннями: «Як я влаштуюся на роботу? А якщо я не зможу реалізувати набуті у вищому навчальному закладі знання на практиці?» Однак однією з місій Університету є адаптація студентів до дорослого життя. Наприклад, на кафедрі журналістики вона найяскравіше проявляється у наявності виробничої практики. А після закінчення вузу студенти навряд чи будуть розгубленими й наляканими змінами.
Всебічний розвиток
«Навіщо нам соціологія, історія, логіка чи менеджмент? Ми прийшли вивчати журналістику!» – як і в уявного Магістра, такі думки виникали в багатьох студентів-журналістів. Однак справжній професіонал знається не тільки на якомусь одному питанні: він прагне до знань, до розширення власного світогляду й всебічного розвитку. Особливо це важливо для кореспондентів, які кожного дня стикаються з новою темою, висвітлюють досі невідомі явища й повинні бути універсалами. Тож така місія Університету, як всебічний розвиток особистості, є невід’ємною складовою освітнього процесу.
Місія єднання
Комунікативні особливості людини, її вміння логічно побудувати діалог формуються ще задовго до вступу в університет. Однак саме в цьому соціальному інституті вони покращуються та шліфуються, з’являється потяг до критичного мислення.
Під час лекцій ми вчимося слухати, сприймати й запам’ятовувати інформацію, на практичних заняттях – демонструємо власні знання, вміння вести конструктивний діалог й переконувати аудиторію. Тож напевно, ще однією місією сучасного Університету є налагодження контакту між людьми, сприяння комунікації як невід’ємного складника прогресуючого суспільства.
Для нас, журналістів, налагодження комунікативних зв’язків – це, взагалі, запорука професійного успіху. Без уміння налаштувати співрозмовника, розговорити його й навіть на декілька хвилин стати його другом не вийде вдалої статті чи цікавого інтерв’ю.
Місія «Людина»
Напевно, саме в Університеті найкраще проявляється характер кожного з нас. Піти на лекцію чи піддатися лінощам, допомогти одногрупнику з домашнім завданням чи бути егоїстом – ці та десяток інших показних ситуацій часто виявляють негативні риси людини. А інколи – додають мудрості, навчають, як не потрібно чинити.
Однак, в ідеалі, найголовніша місія Університету як соціального інституту – виховати справжню Людину. Ввічливу, добропорядну, готову прийти на допомогу й безкорисливо робити добрі справи. Інша справа, що освіта стала доступною для багатьох, тож реалізувати це завдання вдається далеко не завжди.
Олена Волкова, студентка групи ЛЖ-51
Виконано в межах навчального курсу “Журналістська освіта і наука” (викладач – професор І.Л. Михайлин)