В останні роки все більше людей замислюються над тим, що змінилось у нашому житті з появою технологій XXI століття. Було б дивно, якби зміни, які пронизують все наше життя, не заторкнули систему вищої освіти й не зачепили студентство – найпрогресивнішу частину суспільства. Але як саме вони змінили цей соціальний інститут і як це вплинуло на процес навчання?
У ХХІ столітті основним каталізатором змін у вищій освіті став стрімкий розвиток інформаційних та мультимедійних технологій. Найпомітнішим проявом цього явища стала поява комп’ютерів, проекторів та інтерактивних дощок у аудиторіях. Крім того, студентам дозволили вільно користуватися власною технікою протягом навчального дня – смарт-фонами, планшетами, ноутбуками тощо.
Як студенти, так і викладачі почали супроводжувати свої промови презентаціями PowerPoint або відеоматеріалами. Викладачі почали рекомендувати відео-уроки інших фахівців та аудіокниги. Формат завдань так само змінився. Все частіше нам почали задавати знайти якісь приклади власноруч і проаналізувати їх. Доповідь стала чи не найпопулярнішим і не найлегшим способом отримання балів, бо тепер підготовка до неї не означає кропітке вишукування фактів на сторінках книжок.
Це підводить нас до розуміння ще однією суттєвої зміни, про яку неможливо не згадати. Це поява величезної кількості легкодоступних альтернативних джерел інформації. У ХХ столітті основними джерелами інформації для студента були викладачі та підручники, рекомендовані ними. Додатковими – підручники, обрані власноруч у бібліотеці.
Сьогодні ж ми використовуємо безліч різних джерел. По-перше, ми можемо знайти і завантажити майже будь-яку навчальну літературу в Інтернеті, в тому числі літературу інших країн. По-друге, ми можемо знайти лекції інших викладачів у відео або аудіо форматі, якщо нам недостатньо того, що ми чуємо на парах. По-третє, нам доступна інформація про останні дослідження в тій чи іншій сферах, велика база наукових робіт, дисертацій, статистичних даних тощо.
Через таку вседоступність змінюється сутність викладацької діяльності. Викладачі перестають бути джерелами інформації. Вони перетворюються на провідників і розшифровувачів. Тепер їх основне завдання – розтлумачувати інформацію, якщо вона незрозуміла, і допомагати виділити найголовніше.
Студенти ж отримують значно більше свободи. Тепер вони мають можливість сформувати свою власну точку зору і обґрунтувати її, навіть якщо вона не збігається з думкою викладача. Якщо інформація в рамках курсу здається недостатньою для студента, він може отримати більше. Ця свобода приваблива для студента, але не завжди приємна для викладача, бо з її появою почалося набагато більше розмов про неоптимальність викладання. З іншого боку, це дає викладачам певний стимул підвищувати свій рівень та змінювати свої програми відповідно до вимог часу, а самовдосконалення вчителів веде до певного вдосконалення освіти в цілому.
Ще одна непогана зміна полягає в можливості постійного контакту студентів між собою та студентів з викладачем. Соціальні мережі та месенджери суттєво спростили виконання групових завдань. Це дозволило задавати їх частіше й, відповідно, ефективніше розвивати комунікативні навички студентів, їх уміння працювати в команді. Крім того, у студента з’явилася можливість звертатися до викладача майже в будь-який час, відсилати свої роботи на перевірку і отримувати певний фідбек.
Отже, ми бачимо, що більшість змін відбулися на краще. Однак, існують і деякі негативні моменти.
По-перше, сучасний розвиток інформаційних та мультимедійних технологій призвів до суттєвих змін у свідомості людини. Зокрема, виник відомий феномен кліпового мислення. Це означає, що люди почали звикати отримувати розрізнену, скорочену і спрощену інформацію, сприймати її дуже швидко і забувати, потребуючи нової порції такої інформації. Освіта ж передбачає певне занурення у предмет, послідовне вивчення пов’язаних між собою тем та накопичування знань. Людині ж із кліповим мисленням важко запам’ятовувати, пов’язувати та аналізувати інформацію, тому навчання для такої людини стає складнішим.
По-друге, деякі технології викликають залежності. Найбільш розповсюджені з них – це інтернет-залежність, залежність від соціальних мереж і ігрова залежність. Люди, які страждають від них, зазвичай втрачають інтерес до інших видів діяльності, в тому числі до навчання, що не може не впливати на їх академічні успіхи. І мова йде не про невеличку групу осіб, а про переважну більшість, бо за результатам одного з останніх досліджень, 81% людей від 18 до 20 років страждають помірною інтернет-залежністю і проводять від 3 до 6 годин в Інтернеті.
По-третє, доступність великої кількості інформації має зворотній бік медалі. Це неможливість цю інформацію перевірити. Дані, які ми знаходимо в Інтернеті через швидкий пошук або вичитуємо на неофіційних сайтах, можуть бути помилковими або сфальсифікованими умисно. Через це деякі отримані таким чином знання та зроблені на їх підставі висновки можуть виявитися неправильними.
Крім того, Інтернет став родючим ґрунтом для розквіту так званих псевдонаук. Вони зазвичай використовуються їх засновниками для отримання коштів. Автори цих несправжніх наук продають літературу, рекламують і проводять платні курси, тренінги та семінари, які можуть здатися студентові непоганим додатком до університетської освіти або навіть альтернативою якомусь курсу. Насправді ж такі «знання» засновані на помилкових висновках і не дають нічого корисного, а кошти виявляються витраченими даремно.
Отже, нові технології принесли до нашого життя як користь, так і шкоду. Вони дали нам величезну кількість нових можливостей, в тому числі і в освіті, але користуватися ними треба з розумом, не відмовляючись від провірених роками засобів та систем.
Тетяна Толмачова – студентка 4 курсу відділення журналістики, в межах виробничої практики