Суботній ранок, довгоочікуваний вихідний! Так хочеться зранку прокинутися, зварити запашної кави, не кваплячись випити її, милуючись урбаністичним осіннім пейзажем за вікном. Але й по суботах Каразінський університет відчиняє свої двері – тільки здебільшого вже не для студентів, а для школярів: тривають додаткові заняття з математики, фізики, мов та інших предметів.
Однак субота 16.11.2019 р. була особливою – окрім традиційних видів занять для майбутніх абітурієнтів та майбутніх геніїв, університет відчинив свої двері для шкільної наукової конференції з кількох наукових галузей.
При згадці про свої шкільні роки, коли я навчалася шість днів на тиждень, зараз робоча субота здається особливо складною. Тож ця субота для мене була робочою. Йдучи до університету «паралельною алеєю» (місцеві розуміють, про що я) Саду Шевченка на дев’яту ранку, я спостерігала, як «тягнуть» за собою батьки ще сонних дітей різного віку отримувати додаткові знання. По дорозі до університету я таки попила кави. А зайшовши до холу, опинилася у дитячо-батьківсько-вчителівському вирію. Піднявшись на 11-ий поверх на кафедру журналістики, я побачила теж натовп, поменше, – школярі прийшли на конференцію.
Хочу зазначити, що секція «Журналістики» в МАН проводила конференцію за участі нашої кафедри вперше. Цікаво спостерігати за тим, як озираються учасники конференції на те, до чого я особисто звикла як до повсякденного робочого місця, як для них усе це є новим і дещо утаємниченим. Окрім цього, учасники конференцій, більшість з яких супроводжували вчителі або батьки, нервували перед своїм виступом, намагалися прочитати, мабуть, в 1000-ий раз свою доповідь, інші ж намагалися відчути себе частиною університету, – можливо, я в своїх враженнях помиляюсь.
Так як би там не було, о десятій ранку конференція розпочалася. І ліниві вранішні думки, що в суботу не хочеться бути на роботі, розвіялися з першої хвилини заходу. Перша ж учасниця змусила мене ще раз поглянути на науку іншими очима, ця учасниця була наймолодшою – 6 клас, Бондаренко Мирослава (хочу нагадати, що конференція була для школярів 6-х – 11-х класів). Вона приїхала сюди на дев’яту ранку з передмістя (Балаклійський район), і так по-дорослому трималася – і водночас так по-дитячому, наївно (незаангажовано, як прийнято казати в журналістських колах) відповідала на питання про етику в журналістиці. Вона вразила мене своєю сміливістю, наполегливістю і прагненням розібратися в нешкільному предметі.
Кожний наступний учасник конференції був особливим, і в кожного була особлива тема, над якою він працював з тим чи іншим рівнем заглиблення, поза основними уроками. І кожна тема була дорослою: штучний інтелект, лонгрід, блогінг, дитяча агресія, суспільне мовлення, нові та традиційні медіа, образ патріарха, футбольні коментатори, іміджування молодіжних театрів, журнал «Vogue», комікси, фейки і – хвилинка інтриги – еротичні образи в рекламі.
І якщо підсумувати враження від події й виділити головне, найсильніше враження, – то воно полягатиме в тому, що дитяча наука існує, вона є щирою, дещо наївною і незаангажованою, вона долучає школярів до того, що може стати їхньою професією, вчить сміливо й оригінально мислити, не боятися власного погляду на складне й поважати погляди інших. Саме із цього починається і прямо залежить майбутнє науки дорослої, від якої, у свою чергу, залежатиме життя країни і її місце у світі вже зовсім скоро. І ті, хто наразі намагається стверджувати, що дитяча наука не має права на існування і не може бути справжньою, – насправді хочуть, щоб згодом у країні не існувало науки дорослої, з усіма наслідками цього для держави.
Наостанок вітаємо ще раз всіх учасників, які цього разу всі були переможцями, – це Букач Наталія, Верещака Анастасія, Ісаєв Валерій, Гогоша Вероніка, Тішина Катерина, Довгоплов Даніїл, Панкова Дар’я, Піщуліна Валерія, Подгорнова Аліна, Бондаренко Мирослава, Забурдаєва Анастасія, Зінченко Марія, Ільєнкова Катерина, Каплун Валерія, Сендецька Марія, Шведов Олександр!
Бажаємо їм нових наукових і людських перемог, і щиро сподіваємося на подальші зустрічі з ними – в межах МАН, Турніру юних журналістів, у студентській аудиторії, а ще трохи згодом – на потужних наукових конференціях!
Л. А. Копилова
