Підсумки фотовиставки першокурсників-журналістів-2019

Участь у фотовиставці було творчим завданням першокурсників кафедри журналістики філологічного факультету, які ділилися своїми найкращими фототворами. Новоспечені каразінці демонстрували свої таланти у фотографічному мистецтві, дозволяючи відвідувачам виставки на деякий час побачити світ через призму їхнього власного світогляду. Участь у виставці була частиною навчальних завдань з предмету “Зображальна журналістика”, який читає професор Максим Балаклицький.

Кожен студент міг представити на розгляд від п’яти до десяти фотографій, зроблених за минуле півріччя. Роль відбіркового журі виконувала їхня студентська група. По черзі студенти представляли свої відібрані роботи аудиторії, і методом голосування та обговорення відібрали у середньому по два фотографії кожного автора.

Завідувачка кафедри журналістики Любов Хавкіна привітала студентів з їхньою першою творчою спробою: «Найголовніше, чого я очікувала від першокурсників, – це побачити, наскільки вони готові шукати свій кут зору на різноманітні події, явища, людей, природу довкола і навіть у метро, на якому вони їдуть до університету. Дивлячись на світлини, я розумію, що їм це вдалося. Фотографії для першокурсників – це те, через що вони не бояться долучатися до творчості, оскільки почати писати декому ще страшнувато, а через фото їм легше і швидше зробити перший крок у власне журналістське сприйняття довколишнього світу. Фотовиставки у такому форматі дають студентам можливість показати себе з творчого боку і продемонструвати себе усім, адже весь університет має змогу оцінити їхній талант. Так вони звикають до того, щоб не тільки сприймати, а ще й виробляти духовний, інтелектуальний продукт».

Юлія Блажеєвська, кураторка однієї з груп 1 курсу та викладачка кафедри, приєдналася до привітань: «Надзвичайно приємно дивитися на фотографії наших студентів. Як викладач основ журналістики і як куратор, можу відзначити, що першокурсники в цьому році дуже креативні. Для них, як для майбутніх журналістів, дуже важливо вміти фотографувати – це вимога часу. Світлини дуже різні, незвичні й такі ж яскраві, як і наші студенти».

Особливо складно студентам було придумати підписи до своїх фото, оскільки більшість з них говорили самі за себе, передаючи атмосферу моменту, коли був зроблений той чи інший кадр. Але все ж таки їм удалося своїми словами про фото не просто пояснити зміст або його сенс, але й показати свій творчий підхід.

Відгуки авторів про свої фото:

Катерина Оверчук: “Якщо придивитись, то можна побачити красу в темному небі та яскравих квітах. Наші улюбленці – це наша душа. Те що бачимо ми, вони бачать в рази яскравішим”.

Ірина Шаповалова: “Краса квітів природна. Нехай навіть це не ті квіти, які люди розводять в оранжереях, які надають пишності клумбам”.

Валерія Гоппе: “Любов до моря не минає з роками. Про нього я думатиму завжди, поринатиму у свої спогади, емоції та віднайду у цьому свій душевний спокій”.

“Приємно зустрічати людей, з котрими вже не бачишся кожного дня, але маєш такі теплі стосунки».

«Такий атмосферний вечір, дощ, блискавка, небо кольору моря. Навіть похмурого, дощового дня можна зробити цікавий кадр”.

Артур Кузьмічов: “Під час прогулянки в тихому вересневому лісі я збився з дороги і довго блукав. Цю стежку я побачив, блукаючи лісом годинами, і зрозумів – ось мій шлях”.

Катерина Ільєнко: “У кожного своє місце під сонцем. Кожен знайде свій шлях у житті, своє покликання, той промінь сонця, що зробить життя кращим”.

Євгенія Верцишевська: “Що може бути кращим, ніж вечірнє місто, яке палає яскравими барвами? Це задоволення для душі, яке надихає».

«Фото для душі, де небо відіграє синьо-блакитними відтінками, помаранчеві дерева та птахи… Це є осінь, пора віршів та романтики”.

“Шарівський палац зачаровує своєю загадковістю, старовиною, а також незвичайною атмосферою. У той день це була справжня подорож до минулого».

«Життя у місті часто відбирає сили, іноді хочеться відпочити від всієї метушні. Відновити сили допомагає гарний відпочинок з сім’єю на природі. Тут відчувається спокій та гармонія».

«Відбитки часу всередині палацу. Спочатку здається, що в палаці все похмуре й занедбане, але потім натикаєшся на такі яскраві і незвичайні сходи. Навіть іржа не може зіпсувати красу тих часів”.

Поліна Яненко: “Наше життя, як колесо, не стоїть на місці. Навчившись ловити кожен момент буття, людина може стати по-справжньому щасливою, адже щастя – у дрібницях. А вічно можна дивитися лише на три речі: на те, як ллється вода, палає вогонь і як чарівний хлопець грає на саксофоні”.

“Так, тобі не здалося. Це котик, який відпочиває на м‘якенькому дивані через спрагу на вулиці».

«Італія не перестає дивувати своєю архітектурою. Цікаво, а куди прямують ці літаки?”

Євгенія Шевченко: “Удень місто здається не таким яскравим та живим, ввечері ж все набуває нових насичених кольорів. І цей міст є цьому підтвердженням».

«На мою думку, тварини – це єдині створіння, які ніколи не тримають зла. Їм невідоме таке почуття. Дивлячись на це фото, розуміємо, що так воно й є.”

Софія Пирогова: “Фотографія – це не лише знімок, на якому вдало відбито якусь подію або мить життя, це мистецтво. Вдалий знімок закарбовує емоції, які переживає людина чи передає дійсність, зображену на світлині. Навіть звичайні овочі здатні виглядати гарно, якщо трохи пограти зі світлом і тінями”.

Антон Кравченко: “Осінь – це найкраща пора року. Контраст кольорів, теплі дощі, жовтогарячі сонячні промінчики та заходи сонця, що зігрівають душу”.

“Декілька годин блукання по Пасажу, чимало спроб зробити гарне фото, декілька схвильованих “вау”, ще трішки втоми і ось він – ідеальний кадр. Кадр, що справді захоплює дух».

«Набережна. Вже стемніло. Ліхтарики на фоні темного, величного моря і місяць, який може спостерігати цю красу разом з нами. Спокій”.

“Перший сніг — завжди прекрасний. Ніби мамині ніжні обійми”.

Анастасія Шитілова: “У джунглях з цегли та цементу люди починають забувати, якими дивовижними пейзажами може похизуватися наша Україна. Нескінченні поля простягаються до горизонту, та навіть сонце здається лагіднішим у заростях пшениці”.

“Усе чудово. Достатньо лише вміти придивитися».

«Щасливим є той, хто вміє знаходити красу у звичайних речах”.

Олександр Конєв: “Міст, як символ єднання минулого з майбутнім, зі вдало вплетеними лініями його інфраструктури, що в житті звуться вдачами або невдачами, щастям або нещастям, але як наслідок – завершена картина життя, що чарує”.

“У мої фотографії покладена чарівна атмосфера дивовижного міста Одеси. Вони просто переповнені шармом цього міста”.

Єлизавета Дяченко: “Краса у простих речах виявляється дуже часто. Варто навчитися її розгледіти. Метро, набережна, занедбаний будинок – може й банальні, але особливі”.

Лада Воронченко: “Хоч не пишно, та затишно. П’ять ластів’ят на сірому фоні покинутого будинку відображають силу сімейного духу. Фонтан Треві. Столиця Італії заворожує своєю архітектурою. Світла кольористика фото відображує сонячність та величність будівлі”.

“У своих фотографіях я акцентую увагу на передачі свого внутрішнього світу. У фотографіях довколишнє середовище виступає лише декорацією для підкреслення внутрішніх почуттів автора”.

Єлизавета Симоненко: “Є дещо, що об’єднує ці дві світлини, є червоною ниткою між ними – життя та його плин. Наше життя складається с маленьких фрагментів: з квітів весною, які вражають і надихають, з філіжанки кави під час розмови з друзями, — це і є просте щастя, яке я намагалася зобразити”.

Світлана Гапчук: «Друзі – це наша друга сім’я, з ними ми радіємо та сміємося, плачемо та сумуємо. І навіть похмура погода коло них набуває неймовірної краси».

Ірина Сорокіна: “Мої сонячні фото змусять вас поринути у літню атмосферу. Ви можете відчути тепло літніх деньків, тільки глянувши на них”.

“Дуже люблю фотографувати свою маму, адже їй складно догодити. Одного разу ми проїздили повз житнє поле, і я запропонувала їй трохи попозувати. Вона не дуже готувалась, це була спонтанна ідея. Без краплини макіяжу, із зібраним волоссям вона просто дивилася удалечінь і посміхалась. Саме був захід сонця, світло огортало її обличчя, я трохи присіла, щоб не було видно ніг, а поле здавалося безкраїм. Після цього обробляла фото в різних редакторах”.

“Сутеніє. Фото переповнені атмосферою самотності – моїм звичним вечірнім станом. Меланхолія проникає у душі людей, але чи завжди це погано?”

Сніжана Салівон: “Сяє яскраве весняне сонце, розпускаються квіти, а бджоли беруться до роботи після довгого зимового відпочинку. Весняний цвіт уособлює нове життя, відродження, пробудження природи”.

“Теплі відтінки фото напряму передають осінню атмосферу, що полонить з’єднанням сонячних променів з золотистими відблисками листя”.

Поліна Шистя: “Фотографії ніби показують таємниче життя, минуле, яке неможливо придушити, так чи інакше воно проявляеться в повсякденних деталях, раніше прихованих, а тепер відкритих”.

Софія Краснікова: “Бачити гарне у гарному — просто. Бачити гарне у всьому — справжнє мистецтво. Постійне будівництво — це те, що оточує нас у повсякденному житті, та ми можемо або злитися на зіпсовані краєвиди міста, або побачити естетичний зміст і в будівельному крані”.

Студенти вдячні Максиму Балаклицькому за можливість показати свої роботи та за допомогу в організації заходу, а також викладачам кафедри журналістики, які прийшли їх підтримати та висловили міркування щодо робіт.

Єлизавета Сосой, Валерія Гоппе, Владислав Павлов, студенти 1 курсу відділення журналістики

Автори фото:

Безуський Денис

Бiгунова Дiана

Верцишевська Євгенія

Воронченко Лада

Гапчук Світлана

Гламазда Назар

Горак Валерія

Дериглазова Діана

Дяченко Єлизавета

Ємцова Анна