Така поїздка — гарна нагода викладати англійською та здобути міжкультурний досвід. Але комерційного характеру цій діяльності надати нелегко.
Uniwersytet
Три тижні у січні 2020 я викладав в Університеті імені Яна Длугоша у місті Ченстохова, Сілезьке воєводство, Польща. Це був курс монографічних лекцій на матеріалі моєї докторської дисертації, прочитаний для групи третього курсу бакалавріату зі спеціальності “журналістика й медіакультура”.
Pieniądze
Платять вони за це 4000 злотих, тобто десь 1000 доларів. Ніби непогано.
АЛЕ: я поїхав туди, взявши відпустку за свій рахунок, тобто втративши 3/4 місячної каразінської зарплати.
Дорогу і всі витрати на місці ви покриваєте зі своєї кишені. Також пам’ятайте, що польська бюрократія неповоротка, й не факт, що вас не змусять очікувати грошей уже після повернення додому. Паперів чимало, й будьте готові однакову інформацію різним клеркам подавати декілька раз.
І мені досі не переказали кошти на банківський рахунок. Пробував з’ясувати, в чому справа. Кажуть, що “віддали мої документи не в той відділ, тому доведеться ще п’ять днів зачекати”. Тепер згадую, що надавали вибір отримати гонорар на руки. Можливо, це змобілізує їх більше. А гроші вже можна особисто покласти на банківський рахунок, щоб не перетинати кордон з такою сумою в гаманці.
Витрати у моєму випадку такі:
– Потяг до Києва й назад.
– Літак Київ — Катовіце й назад, разом 70 євро (1917 гривень). Є авіарейси Харків — Катовіце, однак вони помітно дорожчі. Також до Ченстохови йде потяг Київ — Вроцлав і автобуси. Авіаквитки ростуть у ціні за місяць і менше, тому варто якомога раніше уточнити дати й придбати їх. У салон літака не можна брати ножиць і пляшок з рідиною обсягом більше 100 грам, тому подбайте про шампуні й подібне у маленьких ємностях або купляйте це у Польщі й викидайте перед поверненням.
– Маршрутка аеропорт Катовіце — Ченстохова й назад, разом 120 злотих (770 гривень).
– Викладацький готель — це кімната у навчальному корпусі університету в історичному центрі міста за 40 злотих за добу. У цей приїзд це 19 днів, тобто 760 злотих (4855 грн). Маленька кімната на третьому поверсі поруч з кафедрами і навчальними аудиторіями. Там є санвузол з душовою кабінкою, двомісне ліжко, шафка для одягу, холодильничок, електрочайник, телевізор і радіо (якщо дуже треба). Wi-Fi так собі, відео гальмує, але фільм можна скачати перед переглядом.
– Їжа. Найдешевше готове харчування — в університетській їдальні. Готують смачно. Суп, м’ясне, салат, гарнір плюс вечеря — вареники із собою в коробочку — обходяться десь у 23-27 злотих (146-172 гривні). Дешевше купляти їжу в супермаркеті “Biedronka” (але не у всюдисущій мережі “Żabka” — там дорого). Й не забувайте, що в Польщі більшість закладів у неділю не працює.
– Картка мобільного зв’язку T-Mobile і поповнення на місяць (5+25 злотих = 200 гривень. Така комбінація дає 10 Гб мобільного трафіку зі швидкістю більшою, ніж університетський Wi-Fi. На моє переконання, річ незамінна. Довелося не раз дзвонити й приймати дзвінки з польських номерів. Скажімо, поляки на листи відповідають неквапно, й дзвінок є досить доречним. Інтернет міг знадобитися щосекунди: знайти дорогу, перевірити час роботи закладу чи відповідати на повідомлення з батьківщини.
Dostęp
Завжди і всюди особисті контакти — наше все.
Улітку 2018 року я проходив стажування у Вищій школі лінгвістичній у Ченстохові. Чотири дні ви відвідуєте лекції польських фахівців щодо тенденцій вищої школи країн ЄС і отримуєте сертифікат. Після кожної лекції я підходив до лекторок, знайомився, обговорював їхні виступи й давав візитку. Одна з професорок, прочитавши у візитці мій науковий ступінь і почувши моє мовлення, запропонувала почитати в їхньому університеті журналістику англійською.
Język angelski
У 2018-2019 навчальному році я на такий крок не наважився.
Не був упевнений у достатності свого мовного рівня. Пішов на курси англійської для викладачів у Центрі міжнародної мовної сертифікації Каразінського університету (головний корпус, 8 поверх хімічної сторони). Там працює одна з найкращих мотиваторок, яких я знаю, — професорка факультету іноземних мов Олена Морозова. Окрім гарного володіння англійською, вона вселяла в мене конячу дозу впевненості в успіху будь-якого починання.
Виміряти свій рівень на старті (й будь-якої миті) у тому центрі можна за допомогою недорогого Placement Test. Ви його замовляєте за пару днів та індивідуально виконуєте на комп’ютері центру, який вам дадуть. Результат маєте одразу. Мій тест показав B2-C1, про що вам дають папірець. Він не є сертифікатом, однак про щось таки говорить. Оскільки я мав базову освіту учителя англійської мови, то стати одним з найкращих студентів нашої групи, яку готували до складання Pearson Test of English General, було нескладно. Цей екзамен є недешевим і громіздким (займає два дні через тиждень щопівроку), до того ж я його не потребував, бо базова освіта прирівнюється до сертифікату В2. Принаймні поки що.
Влітку 2019 року знову написав в Університет імені Яна Длугоша, вони підтвердили готовність запросити мене. Попереду були півроку хвилювань і сумнівів у своїй підготовленості.
Вдруге йти на ті мовні курси мені сенсу немає, вище В2 там груп нема. Я читав англомовні книжки, переважно скачані з піратської бібліотеки gen.lib.rus.ec. Там два мільйони одиниць зберігання.
Переглядав фільми в оригіналі. На сайті english-films.com можна за невелику суму придбати доступ до сотень фільмів з англійськими та російськими субтитрами. Фільми можна скачувати й дивитись оффлайн.
Олена Морозова підказала, що на російському відділенні Каразінського є студент зі США. Ми з ним зустрічалися на кафедрі щотижня на годинний проміжок із вільною програмою: розмовляли про все підряд, я показував йому переклади лекцій, він їх правив, я проводив шматки лекцій з його аналізом.
Wymagania
Моя роль називається “запрошений / закордонний викладач”. Університети там зацікавлені в таких візитах, бо звітують про них як про компонент міжнародного співробітництва.
У моєму випадку вони запропонували прочитали курс “монографічних лекцій”. Це значить, що ти адаптуєш результати своїх студій до студентського сприйняття. Зручна річ для обох сторін: ти говориш про те, що тобі самому цікаво і в чому ти експерт, а вишу не треба давати тобі якийсь із профільних предметів, які читають штатники.
Звичайно, вони зацікавлені, щоб у них викладав доктор наук професор. Але моя відсутність професорського звання їх теж задовольнила. Хоча довідка про моє працевлаштування в Каразінському із зазначенням посади професора була деякою заміною відсутнього посвідчення професора. Підозрюю, що шанси у кандидатів наук доцентів теж є. Українські документи можна відіслати як сканкопію. Переклад, апостиль, нотаріальне завірення, пред’явлення оригіналів не потрібні. А от довідка про працевлаштування в українському виші потрібна в оригіналі.
Мов викладання у польських вишах дві: польська й англійська. Відтак, якщо володієте польською, це може бути навіть бажанішим. У моєму випадку я листувався з адміністрацією вишу англійською, а співробітники відповідали майже виключно польською. Студенти просили, щоб я говорив повільніше, бо вони не все розуміють. Брати участь у навчальних дискусіях для студентів англійською було вочевидь складно, і я сказав, що вони можуть і відповідати, й писати есе польською. У результаті польською відповідала більшість групи, а есе студенти написали виключно цією мовою. Для порівняння: каразінським студентам останні роки пропоную писати есе українською чи англійською, й кількість англомовних робіт потроху зростає.
Opiekun
Так називається куратор твого перебування в якості запрошеного викладача. Це польський викладач, який орієнтує вже на місці щодо деталей навчального процесу, ходить з тобою по кабінетах, допомагаючи оформити документи, й навіть трохи пропонує культурну програму й пробує розмовами розвіяти твою ностальгію за домівкою.
Моїм “опікуном” виявилася старша від мене жіночка. Я говорив — на її прохання — російською, вона польською. Вона зустріла мене з автобуса на авто своєї сестри й відвезла у готель. Іншого дня ми вийшли у місто на піцу.
На другому тижні ми ходили у місцеву філармонію (колишню синагогу) на культурний захід, організовуваний університетом. Перед цим зайшли на каву з потрясаючим кексом від місцевого пекаря, “чию випічку знають усі ченстоховці”.
Спочатку у холі філармонії представили скульптурну інсталяцію. Основна програма складалася з короткої лекції популярного характеру (ця конкретна тема називалася “Мистецтво та їжа”) та концерту фортепіанної музики (був радий дізнатися, що концерт здався затягнутим не лише мені).
“Опікунку” я просив і оцінити студентські роботи. Бо одна справа англійська, а інша — контрольна робота польською. Тут уміння зрозуміти вивіску й етикетку недостатньо. Вона не розкидувалася п’ятірками, але трійки найслабшим пропонувала поставити всім без бою. У польських вишах іще діє п’ятибальна система оцінювання, однак усі оцінки можуть мати плюс і мінус. Тобто “чотири з мінусом” або “три з плюсом” то є реальні варіанти оцінок. Відповідно, це фактично десятибальна система.
Przedmiot akademicki
Навчальний блок складався з 30 годин (15 пар). Я сам регулював, це будуть лекції, практичні чи щось інше. Українська та російська мови там не працюють. Ними можна давати електронні книжки, але чи читатиме їх хтось, сумнівно. Нагадаю, що поляки пишуть латинкою, відповідно, на їхніх комп’ютерах узагалі немає опції “Переключити розкладку клавіатури” — діакритичні знаки вони додають клавішею “Alt”.
Відтак, я зробив акцент на усному викладі матеріалу. Одразу просив аудиторії з проєкторами, бо виготовив слайди на всі заняття. Вони надзвичайно знадобилися: студенти переписували на смартфони незнайомі слова й використовували Гугл Перекладач, щоб і зрозуміти мій матеріал, і сформулювати свою відповідь. Нотаток принаймні у звичайні зошити практично ніхто не робив. Я не тиснув формальними вимогами, намагаючись порозумітися без допомоги адмінресурсу.
Wi-Fi у навчальному корпусі був, але треба заздалегідь подбати, щоб ваші гаджети підключили до нього.
Старався на слайдах подавати лише ключові слова. Гарно сприймається слайд з невеликою кількістю тексту великим шрифтом та з ілюстрацією. Лазерна указка теж допомагає. На моє здивування, у більшості аудиторій з проєкторами кабелі мають роз’єм VGA, а HDMI хіба може бути разом з ним. Перехідник вони дають, але краще мати свій. Обов’язково користуйтеся своїм ноутбуком на занятті. Це зручніше, до того ж місцевий стаціонарний комп’ютер також є не всюди.
Кожна лекційна тема у мене завершувалася запитанням для дискусії. Запитання було підготовлено заздалегідь. Я його анонсував на початку заняття, й далі воно дублювалося на останньому слайді. Я ділив групу на частини (якщо було кого ділити), сам сідав поруч стежити, щоб усі брали участь у розмові, а через хвилину просив кожну з груп вирішити, хто він неї узагальнить уголос висловлені позиції. Зі списку цих запитань вони вибирали теми своїх есе.
Studenci
В основному схожі на українських, але відмінності є. Спізнюються на пари рідко. Хоча пропускають заняття також. На одній парі може бути більшість групи, на наступному — пара осіб. Також намагаються спростити для себе завдання. Те, що реально вдалося їм установити як норму, вони будуть робити швидше й організованіше, ніж українські студенти. Але там, де можна відлинити, фанатизму від них не очікуйте. Перепрацьовувати — то не Polish style.
У моїй групі несподівано виявилася більшість хлопців. Хлопці й частіше ходили, й непогано підготували тексти.
У манері викладача студенти цінують жваву подачу, емоції, жестикуляцію. Неодмінно треба ходити по аудиторії, спілкуватися зі ними. Їхній запас уваги ще менший, ніж в їхніх українських колег. Будьте готові до досить голосних розмов під час заняття. Це значить, їм нудно, бо ви монотонно подаєте абстрактний чи нерелевантний матеріал. Абсолютна вимога — позитивна реакція на будь-що. Не слід ображатися, гніватися, тим паче погрожувати, стукати по столу кінчиком ручки, закликаючи до мовчанки. Посмішка, жарт, стриманий заклик до уваги будуть вдячно сприйняті. Я більше наполягав на їхній увазі під час виступу когось із групи. Підтекст тут такий: “Може, я вам і не надто цікавий, але одне до одного принаймні виявіть повагу”.
Найприємніше було отримати студентського листа вже після від’їзду:
Good evening, Professor,
i want to thank you again for your lectures. Although the topics were not always easy, it was all really interesting. I’ll have good memories of the classes with you, mainly for how positive you’ve been to our group. In addition, you showed great commitment and professionalism. More professors like you.
Thank you again and good luck for the future.
Greetings!
Hubert
***
Miasto
Ченстохова — чистеньке симпатичне місто на 220.000 мешканців. Це паломницька столиця Польщі з величним середньовічним монастирем Ясна Ґура (у перекладі “яскрава / світла / чиста гора”). Місто влітку приймає декілька мільйонів паломників до ікони Чорної Мадонни.
Є музей міста з декількома філіями, й денний квиток на 14 злотих відкриває разовий доступ до їх усіх. Є декілька парків, маленькі озерця. Погуляти є де, робочий ритм запрошеного викладача неквапний — до двох занять на день. До навчального корпусу 20 хвилин пішки.
Polacy
Відмінностей із зовнішністю у поляків з українцями нема. А от у спілкуванні контрасти разючі. Манери, особливо у викладачів, просто дворянські. Стояти з колегою перед відкритими дверима й секунд двадцять змагатися, хто ж має пройти першим — нормальна справа. Студенти не вітають викладача вставанням, але в особистому спілкуванні дуже коректні. Хамство і брутальність не в тренді. Не прийнято нити і скаржитися.
Українці є й у цій провінції. Коли я вийшов з маршрутки в Ченстохові цього разу, перше, що я почув від компанії молодих перехожих, була російська мова. Українців реально знайти серед викладачів і студентів.
Міграційні настрої тут також поширені. Лише до Англії до 2010 року виїхав мільйон поляків, при тому що населення Польщі менше, ніж в Україні. Лише зараз, коли вже декілька років ріст ВВП в Польщі має одні з найвищих показників у ЄС, міграція уповільнилася, й деякі почали повертатися.
Справляє враження культура праці та відпочинку. Офіси, магазини, кіоски сяють чистотою. Робочий день починається рано, але увечері всі вікна в установах будуть темними. Вечорами вулиці порожніють.
У вихідні зранку порожньо теж: це час спілкування із сім’ями. Поляки хваляться одним з найнижчих рівнів розлучень у екс-соціалістичному таборі. Неділя — час спорту, гостей, прогулянок. У кожній установі, з аптек починаючи, є дитячий куточок. Кидається у вічі море соціальних установ: будинків перестарілих, дитсадків, шкіл, реабцентрів.
На вулицях немає бродячих тварин.
Помітно більшою є присутність осіб з інвалідністю. Молода служниця банку, здається, краще бачить одним оком. За сусідньою стійкою обслуговували літнього пана на інвалідній колясці, якого привіз його товариш.
Навчальний корпус університету обладнаний підйомником на перший поверх. На моїх очах студенти прибували на скутерах, поволі злазили з них і на милицях заходили в корпус.
Молоді жінки тут є водійками громадського транспорту, а старші працюють у спеціалізованих копіцентрах, їдальнях, де у нас нікого, крім студентів, не видно.
Для старших осіб є спеціальні заходи в університеті. Взагалі ці особи ведуть тут активний спосіб життя, зокрема займаються спортом.
Język polski
Я польської не вчив. Раз попросив Романа Трифонова пояснити мені норми польської вимоги. Тепер вимовляю прочитане слово про себе, щоб знайти подібне у відомих мені мовах. Чимало є спільних слів слов’янського походження (головно через український посередник) чи з латини. У цей приїзд відчув, що навіть у монологах абстрактної тематики не гублю оповідної лінії. Сказати виходить хіба що частини фраз. Але літні люди вчили у школі російську, а молодь, особливо у великих містах, незле володіє англійською.
Коли люди хочуть порозумітися, вони імовірно досягнуть мети.
Професор кафедри журналістики М. Балаклицький
