Журналістика – це одна з найпопулярніших професій. Вона не обіцяє
фінансової стабільності і вимагає постійного розвитку. Зрозуміти основи, плюси і мінуси цієї професії, можна тільки, запитавши про це людину, яка має в цьому досвід.
Дівчина, у якої ми беремо сьогодні інтерв’ю, із самого початку обрала цей шлях і впевнено йде до своєї мети.
Анна Шевченко – випускниця кафедри
журналістики Харківського Національного університету ім.В.Н.Каразіна, телевізійний журналіст телеканалу «Сімон».
– В якому віці ти задумалася про майбутню професію і коли визначилася, в якому ЗВО вчитимешся?
У 2015 році я закінчила Харківську гімназію №144. Вже в 11 класі я чітко знала, що працюватиму у сфері журналістики. На уроках літератури любила писати твори про поетів і художників.
Остаточне рішення, що вступатиму до Харківського національного
університету імені Каразіна на кафедру журналістики, прийняла зимою того ж року, коли вчилася у випускному класі. Став вибір між тим , що хочуть батьки і, чого хотіла б я. Вони рекомендували стати слідчим, але я все ж вирішила, що писати мені буде набагато цікавіше. Подавала документи я теж тільки сюди, бо була
впевнена, що вступлю, якщо не на бюджет, то, як мінімум, на контрактну основу. Так і вийшло. У кінці серпня я написала творчий конкурс та відразу підписала контракт.
Тобі було легко влаштуватися на роботу за спеціальністю?
Я не відразу почала працювати за фахом. На першому курсі я була зразковою студенткою, яка не пропускала пари і робила всі домашні завдання. Коли я зрозуміла, що друга половина дня у мене вільна, я вирішила, що можу влаштуватися не на повну зайнятість на яку-небудь роботу. Відразу отримати роботу кореспондентки – я і не сподівалася. Так я і потрапила у рекрутінгову компанію. Підбирала персонал 3 місяці, заробляла свої 4 тисячі і в принципі мене це влаштовувало на той момент.
Яким був твій перший досвід роботи журналістом?
На другому курсі я вирішила, що потрібно добувати досвід на практиці в сфері, на яку, власне, я і вчуся.
Влаштувалася в інтернет-видавництво «Х-1». Працювала там 2 роки. Зарплати не отримувала по 3-4 місяці, але в цілому набиралася досвіду, як я і хотіла. Тоді я вперше познайомилася з місцевими чиновниками і навіть президентом. На той момент ним був Петро Порошенко. Для мене це був колосальний досвід. Перед кожною зйомкою, я готувала питання, продумувала можливі варіанти, як можна зняти, щоб глядачеві було цікаво дивитися. Так, я не лише слухала, про що говорять спікери, але і сама знімала все на камеру. Після знятого матеріалу, приходила в офіс і розписувала все, що розповідали інтерв’юєри. Спочатку на це витрачалося години 2, не менше. Пізніше я звикла і навчилася вибирати найважливіше з того, що говорять. Так я 2 роки, день за днем сама шукала теми, сама їх знімала, писала сюжети і викладала на інтернет-портал.
У тебе були неприємні моменти через відсутність досвіду роботи?
На четвертому курсі я вже знала більшість регіональних і центральних ЗМІ, мала гарний досвід в написанні статей і розуміла, з яких ракурсів краще буде зняти ту або іншу картинку. Тоді колега мені запропонувала роботу журналістом на телеканалі в «Харківських вістях». Звичайно ж, я погодилася. Мене влаштовувала і зарплата, і графік, а також, я знала весь робочий колектив. Але я
не врахувала того, що досвід у мене є лише в написанні статей і роботі з відео. Редактори вимагали від мене написання сюжету зі всіма телевізійними розшифровками. Все це потрібно було робити в програмі «Фабрика». Я тоді і поняття не мала, як це робити. У колег не було часу мені допомагати, а тримати мене недосвідчену на ставці, працедавцям не хотілося. Через 2 тижні мене попросили написати заяву про звільнення за власним бажанням. Так я і зробила.
Що ти відчувала після звільнення? Що стало повштовхом для роботи у сфері кримінальної журналістики?
Після звільнення я близько місяця сама намагалася вчитися писати для телебачення. Працювала з онлайном-фабрикою і вже почала розуміти всю специфіку так званого «телевізійника». Півроку я шукала себе. Працювала не за фахом. Після зимових канікул, однокурсниця запропонувала мені роботу на телеканалі «Сімон». Вже щось розуміючи в цій справі, я погодилася. Перший тиждень роботи – це була практика. Я показувала редакторові, що я умію. Після
практики мене сміливо прийняли на роботу вже справжнім телевізійним журналістом. Спочатку я знімала виставки, вистави в театрах і все те, чим не хотіли займатися досвідчені журналісти. Вже через 3 місяці, я почала спеціалізуватися на сюжетах про кримінал.
Їздила на вбивства, суди і все, те, що складно сприймати глядачеві з
нестабільною психікою. Мені це подобалося і подобається досі. Зараз я вчуся у магістратурі і паралельно працюю на цьому ж телеканалі. За цей час я встигла придбати дуже багато корисних знайомств і величезний досвід.
Чи складно тобі поєднувати роботу з навчанням?
Так. У даній професії мені практично довелося відмовитися від нього. Але, якщо говорити про важливість теорії в цій сфері діяльності, то університетські знання мені теж дуже допомогли. Пропрацювавши в журналістиці більше 4 років, я розумію, що якоюсь мірою я
втомилася бігати, втомилася шукати і як це говорять «щось винюхувати». Це щось подібне до «психологічного виснаження». Але я не шкодую про вибір саме цієї професії. Журналістика – це те, що потрібно любити. Без любові до написання і добування інформації – це просто витрачений час.
Які важливі висновки ти зробила для себе?
Перше, що я зрозуміла – це те, що журналіст насамперед повинен працювати на свою репутацію, а вона, як виявилось, дорого коштує.
І друге, спілкуючись з різними людьми, я зрозуміла, що на кафедрі журналістки вкрай не вистачає вивчення психології. Це постійна робота з людьми, яка вимагає хоч мінімального розуміння внутрішнього світу. Так, щоб стати хорошим журналістом, в університетах повинні вчити не лише написанню текстів і основним поняттям, які можуть колись знадобитися, але і вивченню
психології людини. Це може бути, як загальна психологія, так і кримінальна психологія для кореспондентів, які готуються працювати з кримінальними сюжетами.
Інтерв’ю підготувала студентка групи ЛЖ-51 – Асанова Анна