Відзив
на автореферат дисертації Новик Ольги Петрівни
«Барокові традиції в літературі українського романтизму»
на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук із спеціальності 10.01.01 – українська література (Київ, 2013, 32 с.)
Зіставлення літератури двох епох, своєрідний внутрішній компаративізм, який називається вивченням традиції, – продуктивний шлях дослідження історії літератури, що дає можливість вияскравити її тяглість, показати коріння й джерела різноманітних художньо-естетичних явищ, засвідчити глибину історичного руху творення національної літератури. За такі дослідження рідко хто береться, бо потребують вони величезних знань двох епох та ще й поважної теоретичної підготовки. Але цього не злякалася О. П. Новик, запропонувавши в українському літературознавстві свіже дослідження комплексного зіставлення на новій методологічній основі барокової та романтичної літературних епох. У нашій науці, хоча й раніше висловлювалися окремі спостереження над цим предметом, але такого рівня дослідження проводиться вперше; у цьому й слід вбачати актуальність і наукову новизну запропонованої до захисту дисертації.
Її теоретичне та практичне значення важко переоцінити. Вона є значним внеском у науку, розкриває шлях до поглибленого вивчення великої епохи в розвитку української літератури, показує у взаємодії авторів літературний процес, доводить, що українська література не була придумана І. Котляревським і Т. Шевченком, а існувала віддавна як духовна субстанція в житті українського народу.
Присвячена традиції як науковій категорії дисертація сама збудована традиційно. Але за цією традиційністю ховається потяг до універсальності й вичерпності у висвітленні предмета дослідження. Важко перелічити всіх авторів, які тим чи іншим чином розглянуті в дисертації. Барокові мотиви та образи репрезентовані в другому розділі, проструктурованому так, що він дає можливість охопити велику кількість літературних явищ. Авторка ніби закинула сіті з дрібними чарунками, щоб упіймати в них усе найбільш істотне. Тут і мотив плинності та марноти людського життя, реалізовані в поняттях мариністики, ярмарку, смерті, мотив гріха та покарання.
Проте будь-яка типологія вразлива й кожне порівняння накульгує. Так і О. П. Новик доводиться балансувати між поняттями мотиву й образу. Говорячи про мотив ярмарку, вона змушена відразу ж перейти до його аналізу в образах «світу-торжища», «світу-театру» (с. 8), а чудо, віднесене до підрозділу про образність творів українських романтиків, розглядати як «основу сюжету» (с. 11), тобто інтерпретувати ближче до категорії мотиву, ніж до образу. Те ж саме можна сказати й про «образ серця», який більше прочитується як мотив. Справа, зрозуміло ж, не в словах, а в можливості більш глибоко зрозуміти естетичне явище, загальний літературний рух і окремі літературні твори. А дисертація О. П. Новик таку можливість повною мірою надає.
Розглядаючи барокові традиції в структурі романтичного тексту, авторка виокремила тут хронотоп (з окремим пунктом про сон як його структурну одиницю), двійництво, подала інтертекстуальність через категорію книжності та функціонування жанрів у контексті літературної традиції. Проте на наш погляд, двійництво швидше тяжіє до змістового мотиву, аніж до структурного складника. Так само й жанри опираються інтерпретації лише через структурну, а не змістову парадигму сприйняття.
Присвятивши підрозділ 3. 1 хронотопу, авторка окремий параграф виокремила для вивчення простору (с. 15). Проте предмет дослідження вчинив опір проти звуження; і їй все одно довелося говорити про «історію», «історичну ретроспективу», «минуле, яке відроджується», тобто про такі поняття, що характеризують художній час, і лише в другій частині параграфа перейти до аналізу простору.
Найголовніше ж питання, яке викликає дисертація О. П. Новик, таке. У її інтерпретації досліджуваний період постає як більш-менш однорідна бароково-романтична літературна епоха. Український романтизм виглядає як цілком наслідувальний етап у розвитку української літератури, місією якого було засвоєння барокової традиції. Значно менше наголошено на його оригінальних рисах, художньо унікальних здобутках. Розкриваючи як дослідниця запозичення по вертикалі, авторка слабше висвітлює творчу індивідуальність романтиків і той ривок, якого вони надали українській національній свідомості.
У цілому ж необхідно відзначити високу методологічну культуру дисертантки, її здатність розв’язувати найскладніші історико-літературні проблеми, адекватно до предмета організувати своє дослідження. Докторська дисертація О. П. Новик є визначним внеском в українську гуманітарну науку, за методологією, об’єктом і предметом цілком відповідає вимогам до докторських дисертацій – розв’язувати важливу наукову проблему. Дисертація Ольги Петрівни Новик «Барокові традиції в літературі українського романтизму» відповідає всім вимогам Департаменту Атестації кадрів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України до докторських дисертацій, а її автор заслуговує присудження наукового ступеня доктора філологічних наук із спеціальності 10.01.01 – українська література.
14 січня 2013 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.