Карантинні заходи боляче вдарили по сфері обслуговування в Україні. Особливо потерпає туристичний бізнес та розважальна індустрія, в галузі громадського харчування не всі заклади змогли прилаштуватися до нових умов роботи, тож або працюють «в нуль», або вимушені закритися. Тим не менше, криза дає поштовх для нових ідей і реалізації давніх мрій.
Напередодні одного з найдавніших та найважливіших свят для усіх християн – Великодня – Олена та Вікторія Бузко викохують невелике, на перший погляд, кафе в центрі Дніпра. Запашний хліб та вишукані тістечка невдовзі даруватимуть радість не одній домівці, а оригінальний інтер’єр милуватиме око відвідувачів. Дівчата з турботою та хвилюванням прикрашають літню терасу, кожен її куточок.
Цю мрію вони плекали разом ще з дитинства. Коли мама після роботи приходила, то донечки намагалися щоразу вигадати щось нове, щоб порадувати її чимось смачненьким. І хоч виходило не завжди вдало, дівчата не здавались.
«Одного разу ми готували хліб, а з двору забіг наш песик, і, очевидно, зачепив перемикач та… змінив температуру в духовці. Таке вже траплялося, але цього разу ми не помітили та, зрештою, батькам замість хліба довелося купувати нову піч», – розповідає Вікторія та не може стримати сміх.
«Чого в нас тільки не траплялося на шляху до мрії!», – додає Олена.
Зовсім неочікувано було почути про те, що батьки дівчат не дуже підтримували їхнє захоплення, але руки опускати ніхто не збирався.
«Наполегливості нам не займати!», – в один голос говорять обидві.
«Коли нам виповнилося по 18, ті гроші, що ми збирали довгі роки, ми вирішили витратити на кондитерські курси. Зрозумівши, наскільки це нас мотивує та які знання нам дає, ми зібрали гроші на ще один курс, та одразу ж вирішили, що треба їхати до Львова. Тільки там, на нашу думку, ми змогли б навчитися кондитерської справи, бо там живуть справжні майстри. У вільний від навчання час ми ходили по кав’ярнях та зрозуміли, що хочемо щось саме таке, щось особливе. Львів надихнув нас».
«Декілька років тому ми почали думати про свій затишний куточок, де можна було б реалізувати всі свої бажання та думки, зробити щось дійсно з любов’ю», – захоплено розповідають дівчата.
Кафе справді невелике, але в ньому все до ладу: є м‘якенькі крісла та декілька столиків, величезна вітрина для смаколиків та дуже затишна кухня, а ще невелика тераса біля закладу.
Я не могла не спитати про карантин – як він позначився на просуванні власної справи, чи вплинули обмеження на старт бізнесу. На що дівчата відповіли: «Ми досить довгий вас відкладали відкриття, та епідемія затягнулася… Ми поважаємо карантинні умови та готові до будь-якого розгортання подій. Наразі Дніпро не має обмежень щодо закладів харчування, але якщо так станеться, то наш заклад більше орієнтований на виніс. А коли ситуація покращиться, маємо намір розширитися та приймати більшу кількість відвідувачів».
Зараз Олена з Вікторією розробляють спеціальне меню на відкриття, а мене пригощають кексами із запашним чаєм. Тут тихо та спокійно, мило та затишно, і хочеться залишитися на годинку-дві, щоб відпочити від метушні міста та насолодитися дійсно смачними десертами. Сподіваємося, що у власниць все складеться добре і криза стане початком великого бізнесу.
Чуниховська Єлизавета – студентка групи ЛЖ-11, 1 курсу спеціальності «Журналістика», у межах навчально-ознайомчої практики