Тиждень дому в Україні відзначали 80-роковини трагедії Бабиного Яру.За різними оцінками у роки Другої світової війни там полягло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». На жаль, ми не можемо змінити хід історії, але ми можемо і повинні зберегти пам’ять про загиблих у наших серцях. Розібратися у численних свідченнях очевидців, історіях кровавих гріхів гітлерівського режиму та брудних засобах нацистської пропаганди прийдешнім поколінням допомагають роботи істориків, одною з яких є «Чорний піар Гітлера. СРСР у дзеркалі нацистської пропаганди».
У передмові основною метою своєї книги Гогун називає «введення в науковий обіг зразків нацистської пропаганди, які заслуговують на увагу», а також визначає коло читачів – історики та всі, хто цікавиться історією. У своїй рецензії на книгу дослідник Антон Гехт зазначив, що без широких пізнань в історії першої половини ХХ століття, зокрема соціально-економічної та політичної ситуації в Німеччині 1920- 1930-х рр., читачеві складно буде «розуміти та правильно інтерпретувати» написане. З цим складно не погодитися, оскільки офіційні документи, виступи фюрера та інших нацистських пропагандистів складають левову частку дослідження. Залишаючись один на один із солодкою пропагандою нацистів, недосвідчений читач мимоволі перемикає фокус уваги на радянський режим і вчинені ним звірства та навіть у чомусь виправдовує нацистську ідеологію.
Власне у всьому цьому дуже добре простежується позиція автора. Крізь увесь текст проходить думка, що звинувачувати у світовій війні одну людину, народ і навіть країну – безглуздо. На жаль, у жодної з країн не вистачило ні сил, ані волі попередити цю війну та вберегти людство від страшних страждань.
Якщо ж розглядати дослідження з точки зору масових комунікацій, найбільш цікавим видається перший розділ «Нацистська пропаганда та ідеальний ворог. Методи нацистської пропаганди у психологічній війні». Зокрема, у главі «Агітація на ворога: тріумф чи провал?» дослідник намагається довести тезу, що нацистська пропаганда таки була ефективною. У якості доказів Олександр Гогун згадує про десятки тисяч перебіжчиків із Червоної армії, мільйон радянських колабораціоністів та вступ представників народів Європи у легіони СС. Навіть попри певні неточності, зокрема ігнорування автором того факту, що вступ до СС громадян Данії, Нідерландів, Румунії та низки інших держав міг бути зумовлений поширенням нацистського руху на цих територіях задовго до початку війни, позиція автора виглядає переконливою.
У роботі дослідник умовно виділяє три складові нацистської агітації, розрахованої як на самих німців, так і громадян інших держав.
Тобто свідома брехня – наприклад, розповіді про те, як прекрасно живеться червоноармійцям в німецькому полоні.
Ще одним доказом ефективності пропаганди ворога, на думку автора, є той факт, що «на вудку нацистського антикомунізму» потрапили багато представників російської еміграції. Наприклад, архімандрит Іоанн, згодом єпископ Сан-Францизський, 29 червня 1941 року о газеті «Нове Слово» навіть привітав напад Німеччини на СРСР. Він писав, що завдяки цьому «кращі російські люди», які на той час знаходилися у тюрмах та концтаборах Радянського союзу, «будуть скоро віддані Росії». Однак завдяки альтернативним німецькій пропаганді засобам інформації, якими стали інформаційні листи та приватні повідомлення товаришів із Союзу, рожеві окуляри з більшої частини іммігрантів швидко впали.
Із книги ми дізнаємося, що на той час у Німеччині навіть існувало Міністерство пропаганди, яке займалося її ідеологічним та організаційним забезпечення. Антирадянська пропаганда переважно проводилась засобами плакату, листівок, радіо та кіно з акцентуванням на визвольній місії німецької армії та злочинах більшовицької влади в СРСР. Наприклад, широкого поширення набули документи та фото, що стосувалися Катинського розстрілу.
Хоча робота видана 2004 року, не доводиться сумніватися у тому , що в інформаційному просторі ця тема залишиться актуальною на довгі роки. З часом сприйняття подій Другої світової війни змінюється, людей, які з власного досвіду можуть розказувати про роки окупації все менше і невдовзі таких не залишиться зовсім. Завдання наших поколінь – не допустити викривлення історичних подій. Світова війна – найстрашніший період в історії людства. Ми повинні пам’ятати про це, щоб він ніколи не повторився. Історія не вчить нас, що ми маємо робити, проте вона показує, чого нам робити не слід.