Традиційним для моделі науково-дослідної роботи студента кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна є щільне припасування її до практичних завдань масово-інформаційної діяльності. Студентка з п’ятого курсу (заочної форми навчання) Юлія Щипанова (науковий керівник — доцент Т. В. Казакова) у процесі підготовки курсової роботи взяла інтерв’ю у відомої журналістки Катерини Трегуб. Воно зачіпає важливі питання журналістського фаху, процесу підготовки журналістських кадрів, тим і цікаве для наших читачів.
Наче ще вчора ця сонячна русява дівчинка з щирими блакитними очима була випускницею Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (спеціальність — «Журналістика») і, дотримуючись золотих слів Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?», спішить жити та любити. Сьогодні Катерина Трегуб — ведуча та редактор циклу «Молодіжний портал» Харківської обласної державної телерадіокомпанії «ОТБ». Як же стають зірками тележурналістики і яку роль в цьому відіграє університет? Довідаємося далі…
— Катю, чому обрали журналістику?
— Так, я маю диплом університету за спеціальністю — «Журналістика». Я вважаю, що для моєї професії дуже важливо мати профільну освіту, адже, це дає багато можливостей для реалізації себе в журналістській праці. Чому журналістика? Мабуть, цей вибір я зробила на підсвідомому рівні. Коли вступала, мала скоріше романтичне уявлення про професію, ніж реальне. Різноманітні курси (предмети) склали справжнє уявлення про журналістську працю, розкрили особливості цієї нелегкої та дуже відповідальної роботи. Та, захоплюючись теорією, я зрозуміла, що зробила правильний вибір. Журналістика мені дуже підходить,бо я відчуваю, що це саме те, чим би я хотіла займатись усе життя. Також, вже з перших курсів мені пощастило працювати за фахом. Гадаю, що практика — це також важливий момент у пізнанні професії. Отже, практичний досвід тільки підтвердив те, що це — моя справа!
— Журналістика — багатогалузева спеціальність. Чому Ви обрали саме – телебачення?
— Після першого курсу я пішла на практику на телеканал ОТБ (Харківська обласна державна телерадіокомпанія) до редакції «Творча група програм для дітей та молоді». Як правило, початківці передусім випробовують себе в новинах, оскільки вважається, що робота в інформаційних жанрах — це хліб журналіста. Але я потрапила в редакцію, де створюються авторські програми, це дещо інший формат журналістики. Найважливіше те, що саме в редакції я отримала найцінніший досвід — роботу в різних жанрах журналістики. Це дало мені змогу не тільки на практиці пізнати засади журналістики, але й зіштовхнутися з усією складністю професії. Створювати авторську програму, яка виходить щотижня і має хронометраж 20–30 хвилин — це справжня школа.
Після проходження практики на ОТБ, я залишилася працювати на телеканалі. На кафедрі журналістики прийнято відправляти студентів на практику з першого курсу і щороку до закінчення навчання. Це дуже правильно. Адже, за цей час студенти мають можливість спробувати себе й на телебаченні, і в газеті, і на радіо, і в Інтернет-виданнях тощо. Студент має широкий вибір реалізації себе у професії. Так я обрала телебачення.
— Існує думка, що журналістика — це не професія, а стан душі… Чи згодні Ви з такою версією? Що власне Вам дав університет?
— Мабуть це два в одному. Зараз ця професія вимагає від журналістів дуже багато. Мені здається, що журналісти — це фанатики своєї справи та «надлюди». Та головна особливість професії — це висока соціальна відповідальність журналіста. Ця тема мене дуже хвилює, і моє останнє наукове дослідження присвячене саме їй, зокрема, медіакритиці.
Університет дав дуже багато. По-перше, це — широка теоретична база та загальна ерудиція. Це дуже важливо для журналістів — бути обізнаним з багатьох питань, адже в роботі зіштовхуєшся з найрізноманітнішими темами, в які потрібно занурюватись. І взагалі-то, найцінніший скарб інформаційної (чи постіндустріальної) епохи, в якій ми живемо, — це знання. Це — та сила та привілей, що відкриває для людства усі перспективи. Готуючи різноманітні домашні завдання, нас вчили працювати з літературними джерелами, тож, я відкрила для себе дуже багато цікавих книг. Та взагалі, бібліотека — це особливе місце, яке відкриває для тебе неймовірний світ знань. Але, що стосується викладання журналістики в університеті — це найкращі знання журналістського ремесла. Оскільки я працюю на телебаченні, то для мене особливо цінними знаннями були ті, які я здобула на курсах телебачення. У цьому велика заслуга Юлії Михайлівни Снурнікової, що допомогла пізнати теоретично світ тележурналістики. Цими знаннями я користуюсь щодня у своїй роботі. Також, що важливо в журналістській роботі — це аналітичне мислення та вміння глибоко занурюватись у різні теми.
Знаєте, у мене не було сумнівів, що університет — це те місце, яке дасть гарний старт у моєму житті. Перш за все, саме тут я подорослішала і дуже змінилась.
— Отже, сьогодні Ви — вже профі! У чому ж особливість Вашої роботи в редакції дитячо-молодіжних програм?
— Юлю, дякую за такий комплімент! Професіонал своєї справи — це дуже авторитетне звання. Я не знаю, чи можна мене так називати, нехай цей момент буде на розсуд тих, хто бачить мою працю. У журналістиці не можна зупинятися, це та професія, де відбувається постійний саморозвиток і вдосконалення особистості, творчої індивідуальності — це мені дуже подобається.
Кілька років я працювала над програмами для дітей. Дитячому телебаченню була присвячена й моя дипломна робота. Цю тему я знаю з усіх боків, адже, вивчаючи дитяче телебачення з моїм науковим керівником, працюючи на практиці над програмами для дітей, я намагалась уникнути всіх помилок та проблем, що стосуються дитячих передач. Такий синтез теорії та практики дав гарні результати. Ще будучи студенткою, програма «Шкільне містечко», над якою я працювала як редактор і журналіст та вся команда телеканалу, мала успіх на різноманітних телефестивалях. Так, на найавторитетнішому телевізійному фестивалі для дітей та молоді «Кришталеві джерела» ми стали лауреатами в номінації «Краща розважальна телепрограма для дітей», також отримали приз за кращу операторську роботу на харківському фестивалі «Дитятко». Крім того, що я також маю багато різноманітних подяк, грамот, дипломів, мені пощастило отримати Грамоту Харківської Обласної Ради за особистий внесок у розвиток дитячого телебачення, що сприяє вихованню підростаючого покоління. Цими успіхами справді можна пишатись.
Сьогодні я працюю над новим авторським проектом для молоді. Цю програму ми задумували разом з керівником редакції Лідією Редькович. Запропонувавши, розробили цикл програм для молоді «Молодіжний портал», який був схвалений та доданий в ефірну сітку мовлення телеканалу. У січні 2012 року на Харківській обласній державній телерадіокомпанії відбувся дебют нашої програми.
Відтоді молодь Харкова та Харківської області має свій телевізійний портал, де можна знайти багато цікавих та різноманітних «сторінок» молодіжного життя. Телепередача охоплює всі сфери життя молодих людей. Ми слідкуємо за молодіжними новинами, співпрацюємо з вищими навчальними закладами міста, знайомимо глядачів з цікавими особистостями, піднімаємо гострі молодіжні проблеми та намагаємось знайти виходи для їх розв’язання, намагаємось розвивати нашу молодь, пропонуючи їй рубрики з цікавою інформацією. Також ми підтримуємо творчу молодь, надаємо унікальну можливість для реалізації молодих талантів — в ефірі нашої програми ми показуємо кліпи харківських виконавців та різні авторські відео — роботи нашої молоді. Програма «Молодіжний портал» вже встигла отримати звання дипломанта на фестивалі «Кришталеві джерела», оскільки брала участь в обласному творчому конкурсі журналістів «Часопис-2012». Також цього року мені пощастило стати стипендіатом харківського фонду підтримки молодих обдарувань.
— Катю, будьмо відвертими… Чи було відчуття, що університет у чомусь, так би мовити, «не довчив», чого Вам не вистачало? І чому Ви перейшли навчатися на кафедру медіа-комунікацій? Можливо, більше часу варто приділити на практику чи на теорію, може якісь були інші проблеми: з технікою, з методологією обробки та пошуку інформації саме в галузі телевізійної журналістики?
— Незважаючи на те, що я почала працювати вже на перших курсах, і часу катастрофічно не вистачало, я дуже серйозно ставилася до навчання. Можливо тому, що з дитинства батьки привчили мене розподіляти свій час та бути відповідальною. До інтенсивного режиму відповідальності я дуже звикла і навіть не уявляю, як можна жити інакше. Можливо, справа саме у вмінні організувати себе. Тому що, бачите, як виходить, зранку я відвідувала пари, вдень і до пізнього вечора працювала, вночі вчила уроки. У мене часто питали, як я все встигаю, а я й сама собі дивувалася, як це так виходить? Мені дуже важко розсудити, чого мені вистачило, а чого ні. По-перше, не було часу думати про це, по-друге, я сприймала заняття як таке, що потрібно передусім мені. Кожне слово, кожен предмет я намагалась засвоїти якнайкраще. Що стосується кафедри медіа-комунікацій, то варто зазначити, що я «не переходила»’, я вирішила продовжити навчання просто саме на цій кафедрі, тому що бажала отримати нові знання з медійної журналістики, які, на превеликий жаль, я б не отримала на кафедрі журналістики.
— Катю, існують думки, що журналістиці не потрібна теорія… Їй потрібна лише практика. Як особисто Ви ставитесь до такої думки?
Ті студенти, які вважають, що їм не вистачає практичного боку у навчанні, або помиляються, або поспішають. У роки навчання все, що потрібно від студента — навчатись, отримувати знання, розвиватись та готуватись до роботи. Так, практичні спроби повинні бути, вони і є: на телебаченні ми готували різні відеороботи, на інших парах писали статті, готували радіопрограми, здавали фоторепортажі, фотопротрети. Чи не є практикою виконання студентських завдань? Мені здається, що це — найкраща практика для тих, хто
навчається. Університет — це знання, а практика — це робота. Важливо пам’ятати, що ті, хто пропустить знання, втрачає дуже багато.
Що стосується мене особисто та мого навчання в університеті, можу зазначити: дуже правильним є те, що велика увага приділяється вивчанню мови. Це — проблема сучасних журналістів. Випускники з філологічними знаннями — грамотні спеціалісти, і це великий привілей у журналістиці. Журналіст без слова — це не журналіст. Література дає неймовірний розвиток та грамотне мислення. Цікаво, але я й досі звертаюся до списку тих авторів, чиї твори задавали нам читати з навчальних дисциплін. Зараз, наприклад, я читаю твори Ф. Кафки. Спецкурси з телебачення покладені основу моєї роботи. Ці знання для мене дуже цінні. А конспекти за лекціями Ю. М. Снурнікової можна перечитувати й зараз — для мене вони, як стислий посібник. Предмет Т. В. Казакової «Теорія та історія соціальних комунікацій» мене справді зацікавив під час навчання. Я дуже захопилась темою вивчення медіа, перечитала неймовірну кількість класичних праць і досліджень сучасників — це моя улюблена тема, якою я насолоджуюсь від душі. До речі, було б чудово, якби цей курс розширили, адже вивчення медіа-теорії допомагає більш глибоко вивчати журналістику як соціокультурний феномен. Скажу інакше, справжній журналіст — це такий собі «Всезнайко», особистість унікальна, адже він повинен бути освіченим не лише в галузі журналістики. Журналіст — це актор, педагог, лікар, філолог, психолог, історик, соціолог, юрист…
— Навчання для Вас, Катю, як я вже зрозуміла, – святе! А які ж у Вас плани на майбутнє?
— Мені, звичайно, хочеться удосконалюватись та розвиватись у своєму напрямку телевізійної журналістики, проте в душі ношу нетлінне бажання викладати в університеті предмет , «Нові медіа». Це справді реальні мої плани!
Сьогодні дуже популярна та актуальна тема — нові медіа. Гадаю, нею захопиться й більшість студентів! Такий курс не завадив би й майбутнім журналістам. Про інтернет-комунікації багато спеціалістів говорять, що саме за ними стоїть майбутнє. Університет — як зіркове джерела прекрасного, якісного продукту знань; і завдання студентів не проґавити жодної такої «зірочки», адже навчання в університеті — схоже на зорепад: тільки відмінність у тому, що одного «хочу!» замало, треба старатись!
Юлія Щипанова
