Відгук на автореферат дисертації С.А. Козиряцької „Мережеві християнські видання в медіапросторі України: структурно-функціональні та типологічні особливості”, представленої на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики
Із приємністю вітаємо чергове дослідження з релігійної комунікації. С.А. Козиряцька поставила перед собою важливу мету: дослідити баланс журналістського (об’єктивного інформування) й конфесійного (пропаганди / реклами / піару) компонентів у змісті християнських інтернет-ЗМІ України. Така місія виходить за рамки релігійних медіа й є надзвичайно актуальною для всієї української (а, власне, для пострадянської) журналістики. Дисертант запропонувала детальну й у принципі несуперечливу типологію християнських інтернет-ЗМІ України. Радує дистанційованість запропонованої концепції від надто універсалізованої радянським журналістикознавством категорії жанру. Закономірно, що з демократизацією українського соціуму дисципліну “журналістика” виведено із філологічних пелюшок у самостійний напрям суспільствознавчого характеру. Відтак, науковці цієї галузі мають взорувати свої студії не на формалістичні шукання (типи журналістських творів), а на суспільство як комунікаційну систему. Відома схема Г. Ласвелла може бути плідним базисом таких студій.
С.А. Козиряцька намагалася пояснити специфіку релігійних ЗМІ, уважна до їх особливостей, що засвідчує зрілість її наукового підходу. Надто багато “наукових праць” на пострадянському просторі відтворює спорохнявілі міфологеми щодо релігії, щоб дозволити собі підтримувати цю сумнівну звичку. У такій візії релігійна сфера й журналістика постає “недополітикою” або “недокультурою” тощо. Здобувач спокійно зафіксувала двомовний характер низки релігійних сайтів, не поспішаючи на підставі цілком зрозумілої зросійщеності українського суспільства винуватити церковні згромадження в “чужості” через мовну ознаку. Навіть на “одіозний” суржик у неї врівноважений погляд. Цілком слушно вона зарахувала християнські інтернет-ЗМІ української діаспори до інформаційного простору України: усі релігійні організації нашої держави мають потужні зв’язки із закордонними центрами чи філіями – в першу чергу це Російська Федерація, Ватикан і США.
Ясно, що подібне дослідження не могло не спровокувати дискусії. Не ставлячи під сумнів актуальну й опрацьовану концепцію роботи, пропонуємо свої міркування щодо окремих тез розвідки.
1. Авторка твердить, що “Водночас в умовах інформаційного суспільства значне місце починає займати релігія, насамперед, завдяки своєму комунікаційному потенціалу, реалізувати який повною мірою можна саме шляхом використання Всесвітньої мережі” (с. 1). На нашу думку, мільярди послідовників різних релігійних течій, зокрема, християнства, не погодяться із цим твердженням. Одна з версій етимології слова “релігія” (лат. religare) виводить це слово від “зв’язку”, “з’єднання” – в першому й основному значенні контакту і спілкування людини з Богом. Не доводилося чути, щоб хтось з християн використовував Інтернет як молитовний, так би мовити, пристрій. Неможливо применшити соціальний вимір релігійної (церковної) комунікації. Однак подавати його як пріоритетний, основний, важливіший від виміру сакрального, на наш погляд, немає підстав.
2. Викликає запитання й оцінний висновок: “доведено домінування в мережевих християнських виданнях конфесійної складової. Водночас відзначено позитивну тенденцію до підвищення рівня професійної журналістської складової у мережевих християнських виданнях медіапростору України” (с. 12, курсив наш – М. Б.). Чи не розмиє самобутність цих медіа зменшення їх конфесійного компонента? Здається, це є резонною вимогою для міжконфесійних ЗМІ, однак авторка залучає до аналізу й мережеві видання, засновані окремими церквами. Виходить, у конфесій не повинно бути власних каналів інтернет-комунікації?
Однак висловлені зауваження не впливають на загальну високу оцінку роботи, що є самостійним та завершеним науковим дослідженням, повністю відповідає вимогам п. 13, 14 „Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 р. №423 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 р. №1197, від 12.09.2011 р. №955, які висуваються до кандидатських дисертацій, а її автор С.А. Козиряцька заслуговує на присвоєння наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики.
М. А. Балаклицький, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна