Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність [На матеріалах сучасної газетної публіцистики] : Монографія / Катерина Серажим; за ред. В. Різуна. / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 392 с.
Книжка Катерини Серажим присвячена дискурсу як соціолінгвальному явищу комунікативного середовища загалом і політичному дискурсу як феномену сучасного інформаційного простору зокрема. Цілісний аналіз названого концепту в такому масштабі — завдання, без сумніву, важливе й актуальне. Передусім тому, що Катерина Серажим першою в українській науці про мас-медіа взялася за наукове вивчення журналістики як дискурсу. І все тому ж, що дискурс, по суті, є репрезентантом сучасного простору людського мислення й мовлення. У тоталітарній радянській державі не потрібен був діалог, а відтак і медіа взагалі. Вона не потребувала відгуку й реакції на повідомлення, політичні заяви, репліки. Влада концентрувалася на монологічній формі правління, одноосібному лобіюванні на владному рівні та вирішенні всіх засадничих питань, які, здебільшого, приймалися негласно (неофіційно), обговорювались у вузькому колі.
Рецензована праця виконана у руслі нового напряму досліджень, нового погляду, зорієнтованого на інтеграцію парадигм наукового знання. У результаті аналізу методології та архітектоніки дискурсу виділено основні конститутивні, жанрово-стилістичні, семантико-прагматичні та формально-структурні категорії дискурсу. Це, за задумом автора, дає змогу розкрити механізм породження й функціонування політичних текстів на матеріалах сучасної газетної публіцистики («Дзеркало тижня», «Голос України», «День», «Час», «Україна молода» та ін.), а також виявити жанрові особливості актуалізації українського політичного дискурсу. Такий науковий погляд дозволяє праці бути принадною як політологам, фахівцям у галузі лінгвістики, журналістам, так і викладачам вузів, аспірантам, студентам факультетів журналістики та філології.
Комплексність наукової праці досягається завдяки формально-структурному підходу до явища дискурсу як такого. Робота складається з вступу, першої частини, де викладені методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу, та трьох розділів, де повноцінно описані теоретичні умови виникнення дискурсології, сучасні методи дослідження, комунікативна природа дискурсу, його основні моделі та лінгвістичні категорії. Друга частина праці розкриває такі питання: архітектоніка дискурсу, його прагматичні та семантичні аспекти. Третя частина зорієнтована на висвітлення політичного дискурсу як феномену сучасного простору в Україні: його варіативність і природа, жанрові форми втілення. Подані також висновки, список використаної літератури, додатки.
Усе ж центральним поняттям, що об’єднує багатоаспектний опис є дискурс, про що Катерина Серажим згадує в контексті й інших розробок науковців (Г. Жуковець, С. Коновець, А. Мамалиґа, Н. Непийвода). Посилаючись на працю І. Лисакової, К. Серажим зауважує, що «монополія однієї партії за радянської влади на пресу призвела до переважання офіційно-ділового стилю в усіх виданнях. І в міру зміцнення командно-адміністративної системи, у всіх газетах з’явилися директивно-імперативні інтонації, нівелювався стиль різних видань. У пресі утвердилася казенна мова, що було не стільки наслідком неумілості журналістів, скільки результатом тоталітаризації політичної системи». Такими науковими міркуваннями К. Серажим поглиблює полемічність питання, збалансовує свої умовиводи з іншими науковцями, пояснюючи при цьому резонансність досліджуваних явищ.
У монографії виступає й філософська категорія аналізу та вивчення дискурсу. Дослідниця цілком слушно твердить про реальні факти, ґрунтуючись на універсальних закономірностях логіки, що організують раціональну свідомість, на яку нашаровуються феномени чуттєвої сфери оцінні та емоційно-експресивні компоненти смислу. Наприклад: «неможливо навіть коротко згадати всі імена вчених та репрезентовані ними напрями, що зробили внесок у розвиток сучасної комунікативно-прагматичної лінгвістики. Підкреслимо лише непересічну роль таких дисциплін, як аналітична філософія, семіотика, зокрема, теорія сприйняття й обробки дискурсу»; «парадоксально замикається історико-науковий цикл: колись Фердинанд де Соссюр, визначаючи предмет лінгвістики «мовою в самій собі і для себе» методом редукції, побудував таку низку наук: психологія — соціальна психологія — семіологія — лінгвістика — внутрішня лінгвістика — лінгвістика мови — синхронічна лінгвістика. Нині ж склалася ситуація, коли починається «рух ізсередини» — у зворотному напрямі, тобто, з аналізу психології до мови, до лінгвістики: у цьому якраз і полягає головна особливість нової дисципліни».
К. Серажим здійснює розгорнутий аналіз реалізації політичного дискурсу, його жанрології в сучасному застосуванні. Цьому присвячена третя остання частина наукової праці, яка є кульмінацією книжки. Тут дослідниця фіксує широку на сьогоднішній день палітру жанрів політичного дискурсу: «від класичних публіцистичних жанрів до таких форм художньої публіцистики та фольклору, як «громадянська поезія», політична частівка, байка, «казка», гумористичні та абсурдні жанри, памфлет, епіграма, анекдот тощо». Цікавим є те, що К. Серажим помітила низку нових жанрових явищ, яким немає аналогів у просторі радянських ЗМІ (гасло, політичний фольклор).
Три основні розділи монографії послідовно висвітлюють різні грані системно-цілісного підходу й організації питання, тому імпонує у послідовному вивченні дискурсу, як пізнавального явища. Варто зазначити, однак, що авторка, захоплюючись процесом пошуку наукових істин, прагне розв’язати не лише лiнгвiстичнi питання, а й проблеми історії друкованих ЗМІ (преси), журналістського тексту, як базисного основного елемента дискурсу, простежуються пошуки цих істин через споглядання культурологічних та соціальних аспектів й т. і. При цьому слiд визнати, що така широта бачення, безперечно, збагачує розуміння об’єкта соціолінгвального дослідження.
Теорія самоорганізації як визначальний складник методологічної бази дослідження дає змогу дослідниці зосередити увагу на еволюційному аспекті формування соціолінгвального цілого, динаміці організації складного неврівноваженого середовища в означених аспектах потрактування теми. Авторці, на нашу думку, вдалося розкрити власне соціолінгвальний вияв універсальних синергетичних закономірностей, які діють у сфері мовної діяльності людини. Мова змістової частини проста, моментами перевантажена спеціалізованою термінологією, але в контексті потрактування цих значень не виникає пауз у сприйнятті та в розумінні. Очевидно, словник новiтнiх термiнiв, якi пропонувалися б до використання з вiдповiдними стислими дефiнiцiями, не є доцільним на початку монографії.
Монографічна праця К. Серажим привертає увагу новизною теоретичної бази дослідження, приваблює точністю й багатоаспектністю соціолінгвістичного аналізу тексту, коректністю інтерпретацій, логікою й послідовністю викладу матеріалу. Наукова компетентність авторки в багатьох галузях знання, ясна й точна мова є безперечними перевагами монографії. Рецензована праця буде корисною для студентів і магістрантів, яким вона дасть повніше уявлення про новітні тенденції розвитку дискурсу як соціолінгвального явища сьогодення.