Відгук
на автореферат дисертації Шайди Наталії Костянтинівни «Формування української національної ідентичності засобами ефірної комунікації
(на матеріалах всеукраїнського радіоканалу Культура і львівського
обласного радіо — (2003—2011 рр.)» на здобуття наукового ступеня
кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю
27.00.04 — теорія та історія журналістики (Дніпропетровськ, 2014, 20 с.)
У сучасній теорії масової комунікації неодноразово робилися спроби доповнити знамениту книгу Ф. Сіберта, Т. Петерсона та У. Шрамма «Чотири теорії преси». Найбільш переконливу концепцію запропонував Деніс Мак-Квейл, вказавши на існування в сучасному світі медіа періоду розвитку. У цій теорії узагальнено риси такого типу журналістики, яка разом зі своєю державою мусить виконувати державотовірну та набіональнобудівельну функції. Останнім часом у публіцистиці й науці багато говорилося про недобудованість української нації, незавершеність процесів національного будівництва. Ця незавершеність виражається в тому, що сучасна нація, за Хосе Ортегою-і-Гасетом, — це маса, більшість, ведена добірною меншиною. В українців була винищена вища верства, добірна меншина, а масова людина, залишившись без керманичів, була піддана потужній асиміляції. Через це українська журналістика в добу незалежності опинилася перед головним завданням — формуванням української національної ідентичності.
Актуальність дослідження Наталії Шайди полягає в тому, що вона вперше цілісно й повновагомо розглянула процеси формування української національної ідентичності в матеріалах українського радіомовлення. Для розгляду взято дві організації масової інформації — всеукраїнський радіоканал «Культура» і Львівське обласне державне радіо. Зіставлення їх цілком виправдане, адже кожна з організацій має свої пріоритети, налаштування й прийоми для провадження в цілому подібної інформаційної політики.
Практичне значення дослідження не обмежується якоюсь однією галуззю діяльності. Авторка справедливо розглядає його в площині науки, практичної журналістики та освіти. Ми звикли дивитися на наші дослідження з ужиткового боку, забуваючи про філософію медіа, концептуальні засади їхньої діяльності. Але мені здається, що головний сюжет дослідження полягає у відповіді на запитання, якою повинна бути журналістика народу, що звільнився від колоніальної залежності, якими шляхами повинні повертатися до національної ідентичності поросійщені українці. У цьому сенсі значення дисертації Наталії Шайди не можна переоцінити. Вона акумулює в собі неоціненний практичний досвід щоденної боротьби українських журналістів за свій народ, за його національне опритомнення, перетворення на націю. У дисертації докладно розроблено засади інформаційної політики, яку авторка позначає концептуальною назвою — україноцентризм.
У двох розділах, присвячених безпосередньо діяльності радіомовних організацій, проаналізовано їх контент, зроблено наголос на тематичних особливостях радіопрограм, виокремлено творчі індивідуальності й показано особливості їх роботи. Важливо відзначити, що предметом аналізу стають як загальні принципи інформаційної діяльності радіоорганізацій, так і конкретні журналістські тексти. Це надзвичайно важливо, оскільки є тільки єдиний спосіб існування інформації — текст, який у різних типах медіа постає як вербальний, аудіальній, візуальний, мультимедійний або їх поєднання. На радіо ми маємо справу з усним текстом, що впливає на особливості його створення та функціонування, але не змінює засадничо його сутності як носія інформації.
Щодо зауважень, то вони в мене формальні.
По-перше, мені здається, що в заголовку роботи замість префікса «на» варто було б ужити префікс «за». Тоді підзаголовок у дужках звучав би ближче до питомого українського мовлення: «за матеріалами».
По-друге, при формулюванні предмета дослідження, мені здається, авторка звузила масштаби своєї роботи, коли вказала тематику, форми, жанри, професійні особливості авторів. Насправді об?єкт її дисертації — матеріали радіомовних організацій, а предмет формування української національної ідентичності в практиці ефірного мовлення. Тематика, форми, жанри — то вже способи реалізації головної мети.
По-третє, мені здається бідним параграф з історіографії питання про національну ідентичність. Насправді тут нагромаджений (саме українцями) величезний досвід. Натомість у тексті автореферату відсутні прізвища науковців (класиків і сучасників), які працювали в цій галузі. Тимчасом параграф про методи дослідження на цілу сторінку можна було б і скоротити.
Але це приватні зауваження, які не спростовують у цілому успішної, глибокої й талановитої роботи. Дисертація відповідає всім вимогам п. 13 і 14 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03 2007 року № 423 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1197, від 12 вересня 2011 року № 955, які висуваються до кандидатських дисертацій, а її авторка Шайда Наталія Костянтинівна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики.
18 березня 2014 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.